Спогади про Гаврилишина: він щиро дивувався, коли не бачив в людях оптимізму

Помер відомий філантроп і громадський діяч Богдан Гаврилишин.

В своєму інтерв’ю, яке пан Богдан дав «Громадському радіо» в лютому 2016 року, він міркував про ті зміни, які відбуваються в українському суспільстві і в цілому в Україні. На його думку Україна не в найкращому стані, але має дуже якісні людські ресурси. Саме тому важливо працювати із молоддю, щоб вона могла змінювати Україну та впливати на її майбутнє.

Уривок інтерв’ю з Богданом Гаврилишиним.

Лариса Денисенко: В Україні дуже багато людей вважають Богдана Гаврилишина вчителем і провідником. Чому він вчитель для вас?

Олександра Бакланова: Мені доводилось представляти його на багатьох подіях, і я завжди говорила про нього, як про людину, що за блиском в очах і рівнем енергії багатьом з нас може дати фору.

Сьогодні сумний день, але спогади про нього надзвичайно світлі.

Для мене знайомство з Богданом Гаврилишиним почалося, коли я була студенткою як частина міжнародної студентської організації AIESEC, я відповідала за відносини з наглядовою радою, і він був в нашій наглядовій Раді. Тоді для мене як для людини, яка народилася в Севастополі, виховувалася по світах та вчилася у середній школі в Луганську, Богдан Дмитрович був тією людиною, заради якої я почала говорити українською. Це для мене було надзвичайно складно, і вимагало шаленої концентрації. Але моя повага була настільки величезною, що я говорила з ним українською, розуміючи, що він це цінує.

Я вважаю, що його постать для України і українців важлива в тому, що він активно пояснював молодим людям, що вони можуть розправити крила. Він і своїм прикладом, і своїми закликами, і своїм натхненням давав розуміння того, що, якщо ти сильно стараєшся, то тобі вдасться.

Богдан Дмитрович був тією людиною, заради якої я почала говорити українською

Дмитро Тузов: Звертаючись до його програми «Молодь змінить Україну», в рамках якої молоді спеціалісти виїжджали за кордон в шість країн Європи та навчалися там в різних галузях, не можна не згадати, що Богдан Гаврилишин говорив, що ми насправді їх нічому і не навчаємо, а просто показуємо досвід, який вони разом із собою привезуть в Україну. І потрібна така критична маса, яка все це сприймає і розуміє.

Олександра Бакланова: Покладаючи руку на серце, важко навіть уявити всі наслідки цієї програми, адже через неї пройшла величезна кількість талановитих молодих людей. Ця програма була для них таким своєрідним маленьким каталізатором та поштовхом, але коли це відбувається в такому масштабі, то дуже складно спрогнозувати, до чого це врешті приведе. Це однозначно позитивний поштовх, який у чиємусь житті може відіграти найважливішу роль, щоб людина прорвалися, повірила, зрозуміла і врешті-решт змогла.

Дмитро Тузов: Богдан Гаврилишин організовував Міжнародний інститут менеджменту, а зараз вже випускники цього інституту знаходиться в міністерських кріслах. Тобто, на мою думку, відбувається генерація людей, яка буде позитивно змінювати країну. А як ви вважаєте — як Богдан Гаврилишин вплинув на сучасну Україну?

Олександра Бакланова: Я вам розповім одну історію. Коли я повернулася в Україну після великого міжнародного стажування у європейській штаб-квартирі Sony, ми почали з першою командою Києво-Могилянської бізнес-школи створювати бізнес школу в Могилянці. І по суті, це був прямий конкурент Міжнародному інституту менеджменту. Але Богдан Дмитрович, будучи засновником цього інституту, був одним із перших, хто мені зателефонував і побажав, щоб нам все вдалося. Тому що він розумів, наскільки для України важливо, щоб було багато шкіл. Адже в нас настільки величезний фронт роботи по змінах в країні, що потрібно багато шкіл, багато подій на натхнення, тому він вірив, навіть, у співпрацю між конкурентами. Богдан Гаврилишин завжди заряджав простір навколо себе вірою в те, що вдасться.

Лариса Денисенко: Богдан Гаврилишин в наших розмовах докоряв мені тим, що я іноді буваю дещо скептичною і песимістичною, що я не вірю в те, що все зміниться на краще. В нього такого ніколи не було. За рахунок чого в нього була така віра в краще майбутнє? Що він знав такого, чого не знаємо ми?

Олександра Бакланова: Він щиро дивувався, коли бачив, що в людей немає оптимізму. Мені здається, що таку світлу оптимістичну енергію він черпав із досягнень, тому що він постійно, крок за кроком, видряпувався з тих обставин, в які його кидала доля. І своєю кропіткою постійною працею сам собі доводив, що все можливо. І цим заряджав інших. Тому, я думаю, що ця його віра в те, що все можливо, абсолютно щира.

Він і своїм прикладом, і своїми закликами, і своїм натхненням давав розуміння того, що, якщо ти сильно стараєшся, то тобі вдасться

Розкажу вам ще одну історію. Коли ми були в студентській організації, то прийшли до нього запитати, чи можемо ми десь взяти гроші на якусь чергову студентську конференцію, щоб троє студентів могли виїхати на конференцію за кордон. А він раптом попросив нас подумати, щоб ми зробили, якби в нас був мільйон доларів. Тобто як би ми змогли максимізувати кількість добра, якщо грошей було набагато більше. Але саме цікаве в тому, що пройшло приблизно 15 років, і роздався дзвінок. Богдан Дмитрович мені сказав: «Саша, тепер у мене є мільйон доларів, і я створюю фонд. Підеш до мене в наглядову Раду?». Цей дзвінок був надзвичайно особливими, і Богдан Гаврилишин це теж розумів. Він розумів, що питання не тільки в тому, щоб посеред всього поганого ходити і тільки сіяти надію. Він дуже хотів показувати, як сходинка за сходинкою можна підніматися і досягати бажаного. Він не був просто оптимістичною людиною, а ставив високі цілі і досягав їх.

Дмитро Тузов: Богдан Гаврилишин виростив таке покоління українців, які не дадуть загинути його справі. Але ж справу фонду треба зараз гідно підхопити, щоб все тривало, розвивалися програми. Чи зможуть зараз молоді управлінці продовжити справу Богдана Гаврилишина?

Олександра Бакланова: Я переконана, що найбільшим подарунком для нього та найкращою пам’яттю про нього буде не тільки фонд, в якому, я вважаю, все буде добре. Мені здається, що найкращою пам’яттю про нього будуть наші досягнення і успішна вільна Україна. Це може бути частково досягнуто через фонд, частково — через Міжнародний інститут менеджменту, який він заснував, частково — через його зустрічі з людьми, які він проводив, та через його книги. Я вважаю, що хвилі його впливу будуть розходитися набагато більше, ніж від однієї, другої чи третьої організації.

Він встиг торкнутися життя стількох людей, що питання вже не стільки того, як ми обернемося і подумаємо, що б він сказав, а питання того, наскільки ми зможемо кожен в своїй справі та в своєму житті бути успішними. Це саме те, чого би він хотів для українців та України.

Він не був просто оптимістичною людиною, а ставив високі цілі і досягав їх

Лариса Денисенко: Ми говоримо про те, що він для багатьох був вчителем. Хто був вчителем та орієнтиром в цьому житті для нього?

Олександра Бакланова: Я знаю, що він був у близьких стосунках з кардиналом Гузаром. Також він зустрічався з такою великою кількістю людей на всіх рівнях, що мені здається, що не було такої людини в світі, з якою він би хотів зустрітися і не міг.

Дмитро Тузов: Точно, і нещодавно, буквально тиждень тому, Богдан Дмитрович передавав свої архіви до Центрального українського архіву. Я прочитав ці листи. Він, наприклад, спокійно звертався до Маргарет Тетчер, попередньо не будучи з нею знайомим. Але він їй написав настільки щиро, що отримав відповідь, Після чого в них були ряд зустрічей.

Олександра Бакланова: Але знаєте, що при цьому дуже важливо? Кількість його контактів — це не кількість візиток, які у нього були. Дуже важливо, що він для кожної людини, з якою перетинатися в професійному та змістовному сенсі, був тим, від кого вони завжди піднімуть слухавку, прочитають лист. І це означає, що їхні спілкування наповнене змістом, і всі сторони впевнені, що ніхто не зловживає. Бо якщо він звертався, то в нього була справжня глибока причина звертатися. Якщо він просив про якусь допомогу, то була довіра, що ця допомога буде спрямована саме туди, де вона найбільш потрібна. Тобто це не кількість контактів, а це довіра, яку він викликав в людях, і потім виправдовував.

Не було такої людини в світі, з якою він би хотів зустрітися і не міг

Дмитро Тузов: Треба ще додати, що Богдан Гаврилишин був дійсним членом Римського Клубу. Таких людей є лише 100 на планеті, і вони переймаються загалом проблемами цивілізації.

«Громадське радіо» буде і надалі згадувати світлою пам’яттю Богдана Гаврилишина, та висловлює свої співчуття близьким та знайомим пана Богдана у зв’язку з неймовірною втратою.