Справжній переворот – це те, що відбувається в Туреччині зараз, – Кафтан

На телефонному зв’язку з нами є наш колега, журналіст Осман Пашаєв, якого ми попросили підготувати огляд того, що пишуть в ЗМІ у самій Туреччині про те, що відбувається.

[[{“attributes”:{},”fields”:{}}]]

Ірина Славінська: Що зараз пишуть у турецьких засобах масової інформації?

Осман Пашаєв: Всі уникають коментарів і дають тільки факти. Пишуть про те, що парламент затвердив рішення уряду Туреччини. 346 парламентарів проголосували за введення в країні на 90 днів надзвичайного стану. 115 голосів проти – це, здебільшого, прокурдська партія, а також Республіканська народна партія. Але особливого конфлікту в парламенті з цього питання немає. Політичні сили просто заявили таким чином про свою позицію.

Опозиція проводитиме свій мітинг за демократію в неділю. А влада, тут йдеться про мерію Стамбулу, зробила безкоштовним громадський транспорт, щоб люди могли на цей мітинг доїхати.

Ірина Славінська: Що іще пишуть у колонках чи дописах турецькі моральні авторитети і лідери думок?

Осман Пашаєв: Найцікавішим зараз є блог відомого турецького журналіста Ялмаза Озіля. Він нагадує імена і прізвища людей, яких посадили у в’язницю як путчистів влітку 2013 року. Він поіменно називає найкращих турецьких професорів. Серед них, наприклад, медик, який зробив першу пересадку печінки в Туреччині, створив кращий в країні опіковий центр. Інша жінка організовувала освіту для дівчат на сході країни в провінціях, де традиції не дозволяють віддавати дівчат до звичайної школи.

Сотні людей, професорів, ректорів університетів були названі путчистами і заарештовані. Ялмаз нагадує, що місця цих людей зайняли проісламські налаштовані кадри. І всіх цих людей призначав не Фетхуллах Гюлен з Пенсильванії, а чинний уряд на чолі з Ердоганом. І він нагадує, що уряд несе повну відповідальність, що впродовж трьох років переслідували «кемалістів», людей, які притримувалися світських поглядів і на їх місце залучали людей з руху Хизмет, близьких до Фетхуллаха Гюлена.

Ірина Славінська: На що зі сказаного Османом слід звернути особливу увагу?

Олексій Кафтан: Як сказав Осман, зараз в «кемалісти» записують практично всіх людей, які можуть вільно думати, які є лідерами думок і можуть впливати на громадськість. Під роздачу потрапило понад 50 тисяч людей, з них 15 тисяч освітян і близько 10 тисяч чиновників різних рангів.

Теза про «державу в державі» звучить практично на кожному з судових процесів над генералітетом, які, як згадував Осман, тривали з 2007 року. Тема про причетність Гюлена виникала. Також можна згадати про те, що сам Ердоган пі час виступу сказав про те, що ми, ніби то, не дозволимо керувати країною з Пенсильванії. Постійні відсилки до Гюлена вирішують декілька питань, ключових для нинішньої влади. Фактично вони впроваджують прийнятний механізм чистки кадрів, такої самої, якою у нас була чистка сталінських часів.

Що цікаво, організація Гюлена присутня у 160 країнах світу. Це понад 1000 навчальних закладів різного типу. Ця організація намагається примирити містичний іслам з цінностями демократії. Я розумію всю умовність, але її можна порівняти з масонською ложою. Це справді таємна організація, яка намагалася знайти прихильників на всіх щаблях влади.

Водночас не варто забувати про те, що серед турецьких військових кінця ХІХ—початку ХХ століття була модною участь у таємних організаціях. Знову ж таки, треба згадувати і про «кемалістів», які могли щиро не сприймати перетворення Туреччини на султанат, а самого Ердогана на султана. Для мене є очевидним, що коли з 360 армійських генералів і сотні генералів жандармерії, 103 генерали є під слідством, а це четверта частина генеральського корпусу, то це говорить про те, що ці чистки справді можна порівнювати зі сталінськими.

Якщо говорити про те, де і коли відбувається переворот, то мені би хотілось сказати, що переворот як раз відбувається зараз. Принаймні все виглядає так, що спробою перевороту в ніч на суботу намагалися легітимізувати те, що відбувається зараз. Могло бути так, що після тих чисток, які були раніше, достатньо було «закинути» чутки про те, що такі чистки готуються знову. І тоді частина тих, хто міг опинитися під ударом могла спробувати спрацювати на випередження. Я не вважаю, що спробу заколоту було зрежесовано самим Ердоганом. Набагато простіший варіант – «вести» заколотників і використати їх умомент, коли готовий ти і не готові вони.

Ірина Славінська: Якщо говорити про переворот, який відбувається зараз, то це переворот з якої платформи на яку?

Олексій Кафтан: Ердоган заявив весною поточного року, що одним із зразків ефективної держави яка працювала була нацистська Німеччина. Він фактично порівняв себе з Гітлером, забажавши подібних йому повноважень. Принаймні так це сприйняли у ЕС і частина турецької громадськості.

Чого він хоче? Ердоган хоче збільшення лояльності всієї державної структури як йому особисто, так і Партії справедливості і розвитку на кожнім щаблі. Це фактично однопартійна модель, яка не потребує закріплень де-юре. Тут є історична паралель, до якої, звісно, слід ставитися як до паралелі і дуже обережно. Це паралель з підпалом Рейхстагу 1933 року. Хто б це не зробив, залишається фактом, що після цього пішла зачистка. Зараз теж триває зачистка. Якщо турецьке керівництво на це зважиться, то ми зараз можемо побачити і показові страти. Я сподіваюся, що до цього не дійде.

Лариса Денисенко: Я б хотіла повернутися до призупинення дії на території Туреччини Европейської конвенції з прав людини. Минулого року РФ визнала примат національного законодавства над Европейською конвенцією з прав людини. Фактично це теж призупинення її дії. Водночас статистичні данні заяв, що подаються до Европейського суду з прав людини свідчать про те, що Росія за кількістю позовів у 2015 році посідала перше місце, а Туреччина – третє. А за кількістю рішень, які ЄСПЛ ухвалював проти держави навіть друге. На території Туреччини діє мораторій на смертну кару. Чи може це призупинення зараз призвести до фактичного скасування мораторію?

Олексій Кафтан: Ніщо не може заборонити Анкарі скасувати такий мораторій. Ердогану і його соратникам дуже цього б хотілося. Тут все впирається в те, чи зважиться Туреччина сама взяти паузу в євроінтеграції чи дочекається відповідного рішення Німеччини і Франції, що дозволить їй потім почуватися «ображеною стороною», мовляв «ми все робили, а Європа нас не хоче». Дипломатична гра між Анкарою і Брюселем, як ми спостерігали ці да роки, мала дійти до логічного завершення.

Ще б хотів сказати, що Туреччина потрібна зараз США з огляду на події на Близькому Сході більше ніж США Туреччині. Механізмів тиску на Європу у турків значно менше. Питання біженців, наприклад, виявилося роздутим. Шантаж на тему «давайте нам мільярди на табори для сирійських біженців» не закінчився успіхом. Туреччина не отримала безвізового режиму і не отримає його в найближчі роки з огляду на останні події.

Логічно буде показати, що Туреччина переорієнтовує свою зовнішню політику. Ходять чутки, що Ердоган збирається на початку серпня відвідати Москву. Це був би кардинальний геополітичний розворот, що, в принципі, характерно для диктаторських режимів. Але, також, це може бути промацування ґрунту на предмет реакції Заходу.