Стамбульську конвенцію не можна ратифікувати з компромісами

Головна редакторка сайту «Центр інформації про права людини» пояснює, чому важливо прийняти законопроект про протидію домашньому насильству і ратифікувати Стамбульську конвенцію.

Ірина Виртосу: 17 листопада 2016 року у парламенті не проголосували у першому читанні за законопроект про запобігання домашньому насильству. Це був фарс: замість обговорення самого законопроекту обговорювалися терміни «сексуальна орієнтація» та «ґендер» та їх неприпустимість.

Депутати апелювали до християнської етики та української культури і казали, що це нам чуже, звідкись навіяне, хоча в українському законодавстві вже є ці терміни. Але коли мова пішла про закон про домашнє насильство і ратифікацію Стамбульської конвенції, ці терміни стали на заваді.

Євген Павлюковський: Депутатам справді заважає християнська етика чи тут є якісь інші інтереси?

Ірина Виртосу: Тут дуже багато маніпуляцій. У 2005 р., коли приймали закон про рівність чоловіків та жінок і відстояли слово «ґендер», християнська етика також була важливою, і це не стало на заваді.

Зараз це не питання, чи це проти церкви ― потрібно прийняти закон, щоб захистити жінок, дітей, людей похилого віку і самих чоловіків.

Лариса Денисенко: Які важливі речі були прописані в цьому законопроекті і кому вони могли б вже допомагати?

Ірина Виртосу: У законі закладено створення мережі пунктів, де людина, що потерпає від домашнього насильства, може отримати допомогу. Це дозволяє на певний час ізолюватися від агресора. Це дуже важливо, щоб дати жертві час подумати, що робити далі.

Про це ж говорить і Стамбульська конвенція.

І мова йде не про допомогу в черговий раз бідним жінкам. Від насильства потерпають і чоловіки, нехай і в меншій мірі.

У цьому законопроекті і Стамбульській конвенції головне слово ― запобігання. У моєму розумінні це і тривалі інформаційні кампанії. Ми провалили інформаційну кампанію про цей законопроект для народних депутатів.

На другий день після того, як депутати провалили законопроект, ми з колегами ― і чоловіками, і жінками ― ми склали звернення до народних обранців. Буквально за 2-3 дні його підписало близько 500 людей, і ми розіслали його депутатам. У зверненні ми казали, що якщо вони зачепилися за слова «сексуальна орієнтація» чи «ґендер», це глупство.

На звернення відреагувало до 5 осіб. Тільки Світлана Заліщук скахала, що буде боротися за прийняття цього законопроекту у первісному вигляді.

Євген Палюковський: Наскільки важливі терміни «ґендер» і «сексуальна орієнтація» у цьому законопроекті?

Ірина Виртосу: У відповіді Комітету з питань молодіжної політики, спорту і туризму вони одні з небагатьох обґрунтували свою позицію, а не просто написали, що отримали звернення.

Вони написали, що законопроект важливий, і якщо спротив викликатимуть тільки ці терміни, тому вони підуть на компроміс і вилучать їх, тому що законопроект потрібен.

Мені здається, це крок назад. Це питання професійності, питання розуміння, що це звичайні правові терміни, які вже є в українському законодавстві.

6 грудня мали відбутися слухання у Комітеті з питань сім’ї та молодіжної політики довкола цього проекту, і вони запросили на слухання громадськість. Але вже 5 грудня вони розіслали повідомлення, що питання знімається з порядку денного, бо воно викликає надто гарячі дискусії. І вони ще не готові обговорювати його публічно.

Дуже важко надавати владу іншій статі. Ідея ґендерної рівності тяжко іде не тільки в Україні. Мабуть, не тільки цей законопроект, а зміна сприйняття світу ― що жінка, як і чоловік, має 50% влади ― це тектонічні зрушення.

Якби у парламенті було більше жінок ― хоча б 30% ― можливо, доля цього законопроекту була б успішнішою.

Лариса Денисенко: Що дала б громадянам ратифікація Стамбульської конвенції?

Ірина Виртосу: Це показало б, що держава визнає, що ця проблема існує, і готова її вирішувати. Це дало б тривалі інформаційні кампанії ― зараз їх проводять тільки громадські організації.

Позитивом э те, що вже не відхрещуються, що домашнього насильства немає, випадки насильства фіксує Національна поліція.

Минулого року ми почали кампанію проти насильства у сім’ях учасників АТО. Це було важко і страшно емоційно, особливо коли є маніпуляції, що герой не може бути насильником.

Ратифікація Стамбульської конвенції узагальнила б те, що в Україні вже діє. Вона не пропонує якісь архінові механізми. В Україні вже є певні центри надання допомоги потерпілим.

Питання не в «сексуальній орієнтації» чи «ґендері», а в тому, щоб налагодити систему допомоги, щоб жінка не вважала насильство нормою, бо бачила його в своїй сім’ї.

Євген Павлюковський: Як ви вважаєте, цей закон таки ухвалять?

Ірина Виртосу: Так, але, боюсь, із компромісами, які нам тут вкладають. Стамбульську конвенцію не можна ратифікувати з компромісами. У конвенції ці терміни є. Якщо ми ідемо на компроміс у законопроекті, чи проголосуємо ми за конвенцію, у якій є те, чого нібито в українському законодавстві бути не може?