Стус писав про смерть Російської Імперії. Цей вирок здійснюється — дисидент

“Різдвяні Василі” серед відомих українських письменників і дисидентів. Вечір Василів традиційно в Києві в день Святого Василя проводив покійний Євген Сверстюк. Його справу продовжують. Політв’язень і дослідник історії дисидентського руху Василь Овсієнко говорить про видатних Василів.

Василь Овсієнко: Ми сьогодні згадували «різдвяних Василів». Василя Чумака, котрий загинув у 18 років, Василя Еллана-Блакитного, котрий десь 34 роки десь прожив, Василя Симоненка, 28 років, а найбільше говорили про Василя Стуса, котрий прожив шевченків вік – 47 років.

Андрій Куликов: Чому вони, на вашу думку, зробили той вибір, який зробили, як зрештою і ви, пане Олексію?

Василь Овсієнко: Ми згадували про тих, котрі жили в 20-і роки 20-го століття, а мені довелося найбільше говорити про свого сучасника Василя Стуса, з котрим довелося бути в мордовських таборах (це рік 1975-76), а потім ми з ним вже були особливо небезпечні рецидивісти, були в смугастому одязі, це вже була перша половина 1980-років, на Уралі в селищі Кучино. Тоді там перебували Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Валерій Марченко, Юрко Литвин, Приходько, Сокульський…

Якщо в тебе було багато так званих порушень режиму – давали рік одиночки – це був найспокійніший час, бо Василь Стус тоді не тратився на необов’язкові розмови. Коли наближається побачення, і треба було його позбавити, ніхто з наглядачів не може знати якогось порушення режиму, тоді приходить сам начальник порушення режим, проведе рукою по поличці « У вас пыльно на полке!», «Почему вы не приветствуете начальника, который пришел в камеру?». Це вже порушення режиму. А могло бути і так: «В беседе был неоткровенен».

Анастасія Багаліка: Цей вечір у такому форматі свого часу був заснований Євгеном Сверстюком. Чому саме так вирішили об’єднати цих Василів, про яких йшла мова.

​Василь Овсієнко: Ну вони народилися на Різдво, що ж тут можна гадати. Очевидно, що ці люди почувалися українцями, тоді, коли це було небажано.

Найбільше сьогодні говорили про Василя Стуса.

Є такий вірш у Василя Стуса «Народе мій, коли тобі проститься». А 5-ий рядок: «держава напівсонця, напівтьми» – це Василь написав до першого арешту. А у 1984 році в камері він мені прочитав останній варіант:

«О вороже, коли тобі проститься гик передсмертний
І тяжка сльоза розстріляних, замучених забитих,
По Соловках, Сибірах, Магадана,
Державо тьми, і тьми, і тьми…

ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
а добре знаєш — грішник усесвітній
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів — з пекла і до раю,
це надвисання в смерть, оця жага
розтлінного весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
жахливі окрутенства — то занадто
позначене по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду.
Володарю своєї смерти, доля —
всепам’ятна, всечула, всевидюща —
нічого не забуде, ні простить.

Оце Василів смертний вирок Російській Імперії. І цей вирок уже здійснюється. Вони посунули в Крим, в Донбас, і там знайдуть свій кінець.

Андрій Куликов: Чому, на вашу думку, Василь Стус змінив адресата цього вірша. Було «народе мій», а стало «о вороже»?

​Василь Овсієнко: Були певні ілюзії в нас, ми в 60 роках вважали, що можна якось поправити ту владу, якось її зробити більш демократичною і гласною. А вже після першого ув’язнення 5 років суворого режиму і 3 роки заслання, і коли дали ще 10 років особливого режиму, і 5 заслання, вже ніякої перспективи вийти звідти не було. Василь вже розумів, що ворог нещадний, з ним треба відповідно говорити. Тепер теж коли говорять про окупантів Криму чи Донбасу, шукають м’якші слова, щоб висловити. Ворог є ворог, з ним треба розмовляти лише кулями.

На початку 90-х років збирали гроші, щоб поставити пам’ятник Василеві Стусу на Львівській площі, але потім інфляція з’їла ті гроші. Євген Сверстюк висловлював ідею, щоб поставити пам’ятник біля парламентської бібліотеки, де до недавнього часу стояв Петровський. А потім висловилися так: може нам поставити не тільки Василя, а й Литвина, Тихого, Варченка…Але хто-зна коли це воно збудеться. 

Пам’ятник Василеві Стусу є у Вінниці, і в його рідному селі Рахнівка є погруддя.

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.

Читайте також: Хотіли нести тіла на плечах, а КДБ було проти — свідок перепоховання Стуса.

Слухайте: «За роком рік росте твоя тюрма…», — як Василь Стус читав свої вірші.