Сучасна церква не відтворює питомо-українські великодні традиції, — етнограф

Рожевий кролик та шоколадні яйця: які великодні традиції не є українськими?

Ведучі

Євген Павлюковський,

Лариса Денисенко

Гостi

Руслан Павлюк,

Наталка Лещенко

Сучасна церква не відтворює питомо-українські великодні традиції, — етнограф
https://static.hromadske.radio/2017/04/hr_hh_2017-04-16_pavlyuk-leshenko_1.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/04/hr_hh_2017-04-16_pavlyuk-leshenko_1.mp3
Сучасна церква не відтворює питомо-українські великодні традиції, — етнограф
0:00
/
0:00

Наталка Лещенко Громадське радіо

У студії Громадського радіо — фольклористка Наталка Лещенко та етнограф Руслан Павлюк.

Євген Павлюковський: Якими великодні традиції були у наших пращурів? Що змінилося?

Наталка Лещенко: Я оцінюю сьогоднішню ситуацію дуже позитивно. Тому що я, як фольклорист, відчуваю Ренесанс нашого українського і традиційного. Люди починають цікавитися, а ЗМІ все частіше звертаються до фольклористів та етнографів за роз’ясненнями. Значить, попит на цю інформацію є. Що стосується кроликів, кольорових курчат і всього, що до нас завітало з Європи, — це дуже закономірно. 70 років у нас багато чого було заборонено, все релігійне і традиційне замінювалося певними обрядами, які пропонували зверху. В цей час в країнах, що не належали до радянського конгломерату, ця традиція розвивалася та продовжувалася.

Руслан Павлюк Громадське радіо

Крім національної приналежності, кожна людина має потребу у культурній приналежності. Тому дуже природно, що ми до цього потягнулися. Звичайно, таким чином з Заходу наш ринок почали заполоняти зайчики і таке інше. І вони вже в нас прижилися. Ми можемо їх або українізувати, або прийняти так. Але величезний плюс в тому, що ми все ж повертаємось до свого.

Руслан Павлюк: Я не такий оптиміст, як Наталка. Це питання не стільки культури, скільки релігійного обряду. У нас є православний релігійний обряд, східний обряд, грецький обряд… Українська православна церква у свій час мала свою внутрішню обрядовість, своє внутрішнє соціальне життя, дещо відмінне від російського. Відповідно, відмінне від теперішнього українського. На щастя, є священики, які це розуміють і дозволяють продовжувати традиційне культурницьке життя або його чітку реконструкцію у себе в парафіях. Але це не політика Української православної церкви будь-якого патріархату.

А тепер подивимось на структуру теперішньої церкви. Ну, дякувати Богу, це не російські священники, про яких писав Нечуй Левицький. Як правило, це священники з західної України. Ну яке відношення ти маєш до центральної України зі своєю західняцькою культурою, яку я, до речі, дуже люблю і поважаю? Але, погодьтесь, це інша ментальність, інше відношення до свята. Таким чином ми не відтворюємо традиційну культуру, ми робимо український національний космополітизм.

Євген Павлюковський: А що ви пропонуєте в даному випадку?

Руслан Павлюк: Ми повинні повернутися у свої етнографічні кордони областей.

Лариса Денисенко: Українська греко-католицька церква функціонує всюди — і у Львові, і в Києві. Я не думаю, що люди, які ходять туди і сповідують греко-католицьку віру, мають відчувати якусь різницю.

Руслан Павлюк: Віра одна, а традиції різні. Церква як храм, як приміщення, не вписана в сучасне життя громади. Мені б хотілося зараз побачити священика, який дозволить запалити в себе на території вогнище і пустить туди молодь, яка б там пограла в ігри і поспівала пісень. Церква нічого не робить для того, щоб ми повернулися до своїх традицій. Це тільки завдяки священикам, які це розуміють і дозволяють це робити у своїй парафії. Все решта — авторитарне, російське. І будинок відірваний від громади, і віра відірвана від культури.

Наталка Лещенко: Народна і релігійна складова в чомусь були спільні, а в чомусь — відмінні. Колись свято Великодня з його двома складовими відбувалося навколо церкви. Дійсно, довкола церкви урочисто палили вогні. Молодь дійсно співала веснянки, грала у співані весняні ігри. Ці традиції має на увазі Руслан. І зараз дуже хотілося б, щоб не лише фольклористи давали цю інформацію людям, а й священники теж йшли назустріч. Я розумію, що це не в церковному каноні, але було б дуже добре віддати данину нашій традиції і культурі.

Євген Павлюковський: Ви кажете, що це не в церковному каноні. Тобто ці ігрища прийшли до нас з язичництва?

Наталка Лещенко: Вони почали занепадати на початку 20 століття, коли ми почали будувати єдину радянську націю. До того вони жили. Зазвичай церква більше втручалася у процес поминання предків. Зараз у нас буде поминальний тиждень. Тобто через тиждень після Великодня. Колись поминання відбувалося одразу, на цьому ж тижні після Великодня. Церква втрутилися в це і перенесла поминальні дні на через тиждень.