Сварка за спадщину Карімова може зруйнувати удавану стабільність в Узбекистані?

Тетяна Трощинська: Підтверджено смерть президента Іслама Карімова. Якими є перспективи регіону?

Ігор Семиволос: Для регіону це перший сигнал, який говорить, що політики, які прийшли вкінці Радянського Союзу, поступово відходять. А значить конструкція держави, що вони 25 років під себе вибудовували, буде піддаватися серйозній ревізії та випробуванням на міцність.

Це може спровокувати доволі серйозні геополітичні загострення та катаклізми в регіоні.

Тетяна Трощинська: Можливо, не зовсім інтегроване в пострадянський простір середовище Узбекистану тепер може змінитися?

Ігор Семиволос: Політика Карімова будувалася за принципом колобка: «Я від бабусі пішов, від дідуся пішов». Він намагався скористатися від того чи іншого угруповання, але одночасно тримати дистанцію.

Поки буде існувати певна інерція, політика мінятися не буде. Але ключові гравці зовні зацікавлені, щоб дестабілізація відбулася. Тут інше питання, політичний клас, який практично незрозумілий. Це річ в собі. Саме політичний клас може призвести до серйозних проблем в країні. Сварки за ресурси, повноваження, спадщину Карімова можуть зруйнувати удавану стабільність, яка існує на сьогодні.

Тетяна Трощинська: Перші повідомлення про смерть Карімова з’явилися ще в ніч з понеділка на вівторок. Увесь цей час повідомлення були доволі суперечливими. Підтвердження надійшло лише сьогодні. Чи може це свідчити що еліти намагалися домовитися у той чи інший спосіб?

Ігор Семиволос: Це найочевидніша версія, яка багатьма підтримується. Необхідно будо перевести подих і зрозуміти, що відбувається. В тому числі, зберегти обличчя на момент смерті.

Коли перші чутки почали з’являтися в Ташкенті, виникла реальна паніка, багато хто почав тікати з міста. Це певне відчуття того, що період життя закінчився, а попереду невизначеність. Це було ключове питання. Також неузгодженість —  відчуття того, що є велика небезпека не домовитися про майбутнє.

Плюс до цього, відсутність легальних процедур, які передбачали б можливість передачі влади і всього іншого. За весь цей час в Узбекистані лише один інститут — президент, який має необмежені повноваження. Тепер питання: що робити з цими повноваженнями?