Громадське радіо
Говоримо про те, як українські режисери презентують документальне кіно про Україну за кордоном і про те, чому документалістика сильніша, ніж зброя.
«Нам, українцям, потрібно бути на крок вперед, робити таким чином, щоб ці телекілерські продукти, які досі виробляє російська телевізійна журналістика, мали асиметричні відповіді. За великим рахунком, використовуючи наші українські ментальні особливості (те, що українці дуже відкриті, дуже вдячні, добрі, можливо, десь трохи наївні), захищати себе, творити свою країну. Думаю, один із таких методів – документалістика. Сучасна, українська, актуальна журналістика й документалістика.
Ми показуємо багато документальних фільмів за кордоном і в Україні. Якщо це щире послання, відрите серце, правдива історія про людину, вона не може лишити байдужим. Я думаю, документальне кіно сильніше, ніж зброя. І воно інакше.
Протягом півроку в Литві ми достукувалися до трьох мільйонів сердець литовців і дуже би хотіли достукатись до 500 мільйонів сердець європейців нашими документальними фільмами. Це не мої особисто фільми – я допомагаю колегам поширювати їхні документальні фільми і вважаю це дуже важливим.
Документальне кіно за своєю природою відрізняється від телевізійного продукту. В першу чергу тим, що працює з емоціями людей, із їхнім серцем. «Працює» – в хорошому розумінні цього слова.
Навіть якщо говорити фахово, принцип збору матеріалу, підбору героя вибудовування драматургії і всього, що пов’язано з документальним фільмом, кардинально відрізняється від телесюжетів, телефільмів. У цьому його сила, привабливість, простота і можливість прямої комунікації».
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі або дивіться відеоверсію розмови.