«Тепер ми працюємо з бійцями й переселенцями», — Братство лікарняних клоунів

«Уявіть собі дитину, яку вирвали із знайомої ситуації. А до цього вона ще й була під вибухами. Ми вчимо їх проживати емоції і побути трішки іншими». 

Гостями Громадської хвилі наразі є хлопці та дівчата, які називають себе братством лікарняних клоунів «Червоні носи». Зокрема це Корній Димидюк, Слава Кошан, Тетяна Білоусова, Артем Алексєєв і Георгій Пригунов. Вони розповідатимуть про їх волонтерський рух, направлений на підтримку хворих дітей, переселенців та воїнів АТО

Тетяна Трощинська: Хто такі «Лікарняні клоуни»? Що ви робите?

Корній Димидюк: «Лікарняні клоуни»  це рух, який виник понад 30 років тому, складається з молодих і не дуже молодих клоунів. Вони ходять по дитячим лікарням і допомагають дітям звикнути до лікарняного середовища та скоріше одужати, звичайно.

Андрій Куликов: Допомагаєте тільки дітям?

Корній Димидюк: Раніше ми допомагали тільки дітям, але в звя’зку з тим, що відбувається в країні, ми почали ходити і в шпиталі до бійців АТО, і  до переселенців додому, тобто до старших людей також.

Георгій Пригунов: В прошлом году мы начали работать под Мелитополем и под Киевом с детками. Я вначале приехал работать как психолог арт-терапевт, понял впоследствии, что самому не справится и вызвал своих друзей, колег, больничных клоунов на помощь. И динамика работы была очень заметной.

Андрій Куликов: Що це означає , розкажіть будь ласка?

Георгій Пригунов: Динамика изменения состояния ребенка, который пережил стрессовую ситуацию в своей жизни. То есть с помощью игр с клоунами, надевая красный носик, мы помогаем ребенку не бояться проживать те эмоции, которые его переполняют, в связи со сменой обстановки, переживать увиденное, потому что некоторые дети слышали взрывы и видели смерть.

 Корній Димидюк: Тому що клоун  це не лікар, не психолог і не вчитель, це людина, яка приходить з іншого світу, і може стати товаришем та другом.

Андрій Куликов: Звідки взялися «Червоні носи»?

Артем Алексєєв: Приблизно років 4-5 назад мій друг розповів мені, що за кордоном існують такі організації, як лікарняні клоуни, і ми вирішили втілити подібний проект в Україні, зокрема в Рівному. Ми почали з дитячих будинків, згодом стали ходити в лікарні, найбільшу увагу приділяючи онкохворим дітям.

Андрій Куликов: Наскільки в України сприймають «Червоні носи»? Адже за кордоном дійсно є такі організації,  В Британії є навіть «День червоного носа».

Слава Кошан: Я сам за фахом, клоун, звик працювати з дітьми, і хворі діти нічим, насправді, не відрізняються, також дуже добре сприймають ігри та жарти. Головне, не зважати на те що вони деколи погано виглядають, не дивитися на всілякі крапельниці, і діти на деякий час забувають про те, що вони хворі.

 Тетяна Трощинська: Чи працює клоунада з дорослими?

 Георгій Пригунов: Да, я уже около 3 лет провожу семинары и тренинги по клоунотерапии. Это очень мощное оружие. Недавно мы были в Одессе, ходили в госпиталь к нашим «киборгам», и мы видели, как клоунская игра исцеляет. Мы раздали ребятам воздушные шарики, и один из бойцов через какое-то время начал бить шариком штангу над кроватью, которая безумно раздражает лежачих больных, и его, в частности, так как он не мог передвигаться самостоятельно и был зависим от этой штанги. И я, как психолог увидел, что так выходит накопленная агрессия, которую в больнице некуда деть.

Тетяна Трощинська: Я знаю, що у вас планується спільний проект з «ОХМАТДИТОМ», з відділенням дитячої онкології. Це так?

Корній Димидюк: Так, до нас завітали молоді люди з Литви, Словаччини та Польщі, які створили спільний проект допомоги переселенцям, а тепер в нас разом появилось бажання попрацювати ще й в цій лікарні.

Андрій Куликов: Вам зараз доводиться шукати, куди піти, чи вас уже самі люди кличуть на допомогу, як лікарняних клоунів?

Артем Алексєєв: Зараз ми вже нікого не шукаємо, на нас самі виходять люди, а так як ми їздимо різними городами України, то ми вже майже по всій країні напрацювали певний «респект», і нас вже знають, і кличуть в різні лікарні самі ж лікарі.