«Той, хто співає у підвалі»: віолончеліст Золтан Алмаші дасть у Києві сольний концерт

Василь Шандро: 9 лютого у Золтана Алмаші відбудеться сольний концерт під назвою «Той, хто співає у підвалі». Дуже цікаво, виглядає, як академічний андеграунд. Де він відбудеться?

Золтан Алмаші: Концерт відбудеться у «Майстер-класі». Це центр культури. Раніше він був на Лаврській 16, а зараз він переїхав на Богдана Хмельницького. Там продовжується хороша традиція камерних концертів із класичної і сучасної музики. Куратор цих концертів Тетяна Калініченко – це відомий київський диригент.

Василь Шандро:  Чому Золтан Алмаші буде співати у підвалі?

Золтан Алмаші: Це академічний андеграунд, як ти і сказав.  Ідея в тому, що музичний світ (авангардної, серйозної музики і іншої музики) дуже структурований.

Тетяна Трощинська: Це те, що називається словом формат?

Золтан Алмаші: Можна сказати і так. Є дуже багато музики, яка не входить у цей формат. В академічній музиці так само. Я маю інтерес саме до такої музики. Мій принцип дещо анархічний – на моїх концертах можливі усі стилі.  На концерті звучатиме твір українського авангардиста Леоніда Грабовського, але разом з тим звучатиме і менш відома музика.

Зараз я гратиму прелюдію американського композитора українського походження. Йому ще немає 40 років. Його звати Борис Скальський. Академічний композитор. В нього дуже цікавий стиль. Це доволі проста і доступна музика, не без впливу популярної музики, але це академічна музика. Її не можна назвати авангардом. В її основі багато українських інтонацій. Це для мене відкриття. Намагаюся частіше його грати.

Василь Шандро: Коли ми говоримо про сучасне мистецтво, то згадуємо, що за радянських часів наше поняття мистецтва було деформоване. Було поняття класики, але ми випустили ХХ століття. Наскільки це є проблемою зараз? Чи є прірва між музикантами і слухачами?

Золтан Алмаші: Прірви немає. По-перше, вже під час незалежної України ми отримали дуже багато інформації. За ці тридцять років прірва зменшилася. Тут є своя музична ситуація. У Радянському Союзі вона теж була доволі цікава. Був ряд композиторів (до речі, твір одного з них я гратиму на своєму концерті – це Леонід Грабовський), які намагалися бути в курсі того, що відбувається у світі. Це офіційно заборонялося, але коли є заборона, то ще сильніше хочеться цим займатися. Тоді виникла плеяда потужних композиторів. Через те, що ця музика була заборонена – виникла нова ніша.

Освіта у Радянському Союзі була класичною і сильною. У поєднанні із традицією авангард дав дуже цікавий результат. Ця тенденція і зараз актуальна. Я продукт цієї тенденції. Для мене радикальні музичні течії не настільки близькі, як ті, що мають зв’язок із класичною музикою. Зрештою, і в Європі, і в США була інша лінія. Ознакою її був поступовий розвиток музики від епохи романтизму. Можливо ця лінія залишається трохи в тіні радикальної авангардної музики, але вона залишається і широко використовується у кіномузиці.

Василь Шандро: В анонсі свого концерту ви кажете, що ця музика існує і розвивається, але її ніхто не бачить. Вона існує у символічному підвалі. Чому?

Золтан Алмаші: Можливо це тому, що романтична музика на європейських фестивалях сучасної музики є не зовсім бажаною. Мені це здається несправедливим. Саме тому я замаюся цією лінією. Мої колеги, які хочуть бути затребуваними у Європі, намагаються бути у руслі цих тенденцій. Я маю іншу задачу: я стараюся творчо шукати музику, яку я вважаю хорошою і на мене не давить кон’юнктура.