Той, хто зберіг традицію: 120 років тому народився бандурист Георгій Ткаченко

Сьогодні о 17:00 у Музеї Івана Гончара відбудеться вечір-спогад-концерт “Єгор Мовчан і Георгій Ткаченко”.

Василь Перевальський був учнем Георгія Ткаченка саме як художник, а не бандурист. Хоча, як сам пригадує, чув від нього дуже багато гри, а познайомилися з ним ще в 1956-му, коли самому Василю Перевальському  було 18 років.

«Доля в Георгія Кириловича була дуже важка. Коли він вчився у ВХУТЕМАСі, біднішого не було. Там були постійні чистки: тільки десь запідозрили, що хтось належав до дворянства – зразу викидали.

А Георгій Кирилович був дуже бідний. Можливо, саме тому він мене і вподобав. Познайомилися ми на виставці Пимоненка та інших художників ХІХ століття в Художньому музеї.»

«Музикування – це було в нього, як улюблена дружина. Це була його душевна прив’язаність. Він вчився в Курському реальному училищі, потім поступив і закінчив Харківське художнє училище. Тоді ж зустрів Петра Древченка, який грав під тином. Коли він почув цей голос, щось із ним зробилося. Він почав невідступно ходити, а потім і попросився, підучився.

У Гната Гончаренка, ще кількох бандуристів, а особливо – у Древченка, він і навчився. Сам пробував зробити бандуру, потім десь її дістав.

Через цю прив’язаність до бандури, усвідомлення того, що цей світ відходить і, можливо, навіть сліду не залишиться від культури кобзарів, він відчув, що після Єгора Хомича Мовчана він єдиний, хто може передати традиційну харківську, так звану зіньківську, школу гри на старосвітській бандурі».

Коротка біографія і акварелі Георгія Ткаченка

Довідка зі сторінки НЦНК “Музей Івана Гончара”:

Ткаченко Георгій Кирилович (1898-1993)

Основоположник Київського кобзарського цеху. Після Другої світової війни він залишався єдиним в Україні і світі, хто грав на народній (старосвітській) бандурі та виконував традиційний кобзарський репертуар – канти, псальми, думи, історичні, козацькі пісні, які доніс до нас у неспотвореному вигляді. Вміння грати на традиційній бандурі, кобзарські рецитації і філософію кобзарства як явища він перейняв ще під час першої української революції у Харкові від тодішніх харківських бандуристів, а найбільше – від знаменитого Петра Древченка. Їх Ткаченко передавав багатьом своїм учням.

Георгій Ткаченко також відомий художник, роботи якого зберігаються в багатьох музейних збірках міст Києва, Львова, Кам’янця-Подільського, Переяслав-Хмельницького, Яготина та в приватних збірках. Частина творів художника міститься і в Музеї Івана Гончара.

Мовчан Єгор Хомич (1898-1968)

Розвиток музичних здібностей майбутнього кобзаря Єгора Мовчана розпочався досить рано. На десятому місяці життя, захворівши на віспу, Єгор став незрячим, а в п’ять років лишився сиротою. Восьмирічним хлопцем його віддали до харківської школи сліпих, яка мала свій сліпецький церковний хор, у якому Єгор і співав. Після розпуску інтернату Єгор повертається до рідної Великої Писарівки і 1909 року йде у «науку» до відомого панотця Степана Пасюги. У навчанні Єгор перебував три роки. 1913 року почав самостійно кобзарювати. Багато перейняв у харківських кобзарів — Архипа Никоненка, Павла Гащенка, Петра Древченка. Часто ходив без поводиря.

За часів репресій 1930-х років він не поїхав на «зліт народних співаків» (який знаємо за назвою — «Розстріляний з’їзд кобзарів») і врятувався. Сталось це випадково, — лише тому, що поводир Єгора зник і не супроводжував його.

З кобзою за плечима незрячий кобзар обійшов сотні сіл, ніс у маси улюблені народом пісні та думи. Був учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав активну участь в роботі утвореного тоді державного ансамблю кобзарів. В 1940 р. був учасником всесоюзної наради народних співців.

Більше про Георгія Ткаченка – Михайло Селівачов. Георгій Ткаченко: особистість, паломник, художник, музикант: Спогади про незабутнього друга та його розповіді 

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.