У День Незалежності треба подумати про людей, які за неї загинули, — Кіпіані

Системи досліджень, яка займається темою переддня Незалежності, немає. І це велика проблема, — каже гість

Ведучi

Василь Шандро,

Ірина Славінська

Гостi

Вахтанг Кіпіані

У День Незалежності треба подумати про людей, які за неї загинули, — Кіпіані
https://static.hromadske.radio/2016/08/hr_hh_2016-08-22-kipiani.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/08/hr_hh_2016-08-22-kipiani.mp3
У День Незалежності треба подумати про людей, які за неї загинули, — Кіпіані
0:00
/
0:00

Історик, журналіст, головний редактор видання «Історична правда», засновник Музею-архіву преси Вахтанг Кіпіані — гість студії «Громадського радіо».

Ірина Славінська: Знову і знову випливає стереотип стосовно того, що Україна свою Незалежність отримала просто так. Як антитезу до цього використовують досвід Майдану, війни на Донбасі, щоб показати — ось тепер Україна таки здобуває Незалежність. Чи справді тоді, 1991 року, нам «впала з неба» Незалежність?

Вахтанг Кіпіані: Це велика проблема, тому що мало хто досліджує оті студії перед Незалежністю. Відповідно, у нас недостатньо книжок, дисертацій, ніхто не збирає архіви з цього періоду, бо, вважається, що це малозначуща доба. Тобто системи досліджень, яка займається темою переддня Незалежності, немає.

Системи досліджень, яка займається темою переддня Незалежності, немає. І це велика проблема

А нині ми стоїмо на плечах тих людей та подій, що відбувалися у 1989-1991 роках. В силу доступних мені можливостей, я намагаюся вбивати в голови дуже просту інформацію, яка в якийсь момент має стати сніговим шаром, що обвалиться, і змусить людей дивитись інакше.

Якщо розвернутися і подивитися на історію як на 3D, 5D-картинку, вона стане об’ємною і в ній з’явиться місце для тисячі подій, які зараз в контекст ніхто не вплітає, але вони є гранично значущими.

Ірина Славінська: Чи є це епізодами боротьби?

Вахтанг Кіпіані:  Це і є боротьба, а не якийсь пасивний процес. Це тисячі, десятки тисяч певних подій, які, як краплі, зливалися в єдиний океан.

Важливо пам’ятати, що між березнем 1989-го та серпнем 1991-го вийшло приблизно півтори тисячі незалежних газет. І це газети не тільки про політику, а й про захист соціальних прав, були комерційні, національно-культурні, студентські.

Ірина Славінська: Ці газети теж не самі собою з’явилися, тому що раптом у 1989 році стало можна. Очевидно, таке багатство різних періодичних видань говорить про те, що інтелектуальна думка і, можливо, самвидав, підпільне друкування якихось листівок, брошур вже існували. Правда чи ні?

Вахтанг Кіпіані: Це так, існували, але зіграли не таку важливу роль. Бо все-таки той класичний самвидав існував в умовах реального підпілля. За нього можна було отримати п’ять, сім, десять років + п’ять — заслання. Тому, відповідно, кількість людей, які реально читали «Український вісник» В’ячеслава Чорновола, можна порахувати на кільканадцяти руках.

Тому, як тільки партія ослабила хватку на горлі у людей, то на наступний день все більше і більше починали щось робити. Це все давало зрозуміти, що ми не хочемо йти в ногу з комунізмом.

Це все давало зрозуміти, що ми не хочемо йти в ногу з комунізмом

Василь Шандро: Є, очевидно, проблема в грі слів: відновлення та проголошення незалежності. І є ще проблема в тяглості чи ланцюгу державотворення. Ми це ХХ століття не можемо помістити в контексті держави. Як це все, даруйте, «упакувати» в нашу свідомість?

Вахтанг Кіпіані: В деяких націоналістичних, молодіжних газетах, які видавали Дмитро Корчинський, Андрій Шкіль, Олег Тягнибок та ін., трохи писали про Акт відновлення Української держави, але сказати, що це сильно впливало на суспільство — ні. Цей шлях до незалежності все-таки розглядався в руслі загальної демократизації і саме вся держава, а не окремо Львів чи Тернопіль, має цю Незалежність проголосити.

З другого боку, пам’ятаю газету «Голос відродження», яку редагував Сергій Набока. В ній була замітка нині покійного Віталія Шевченка про те, що він від батьків пам’ятав, що у Фастові в 1918 році висів синьо-жовтий прапор. Для мене, коли я прочитав у 89-му замітку, це було просто перевертанням всього світу. Я вже знав, що синьо-жовтий — національний, але пов’язував його з Галичиною. А тут — Фастів, під Києвом, де теж висів синьо-жовтий прапор.

Це був новий проект. Була спроба під впливом прибалтійських республік, колишніх сестер, створити в Україні національні комітети, які б зібрали 3 млн. підписів і люди відновилися б у громадянстві УНР. А це стало б чинником для влади визнати це і, фактично, відновити громадянство УНР.

Перебільшені цифри говорили про мільйон підписів. Але думаю, що кількасот тисяч свідомих громадян підписалися за відновлення УНР. Для 52-мільйонної країни — це крапля в морі.

Звичайно, ми були змушені йти шляхом еволюційного процесу прийняття Акту парламентом. Ми боролися за те, щоб це рішення приймалося без впливу зовнішніх чинників, якими, зрештою, стали московські події. Могли ще на початку 1991 року після голодування студентів провести нові парламентські вибори, як, власне, і було домовлено із голодуючими студентами. І тоді, в березні чи квітні, ми б провели їх і проголосили Незалежність. І це було б краще, аніж очікування якогось пасу від російської демократії.

Ірина Славінська: Хочу все ж повернутися до тієї популярної нині антитези, що у 1991 незалежність нам «впала» з неба, а зараз ми її виборюємо.

Вахтанг Кіпіані: Говорити, що ми без крові здобули тоді Незалежність — це якийсь мазохізм. Але це не та кров, про яку треба говорити, бо перед тим, від 20-х до 80-х, крові пролилося стільки, що тільки абсолютний невіглас і цинічна людина може не враховувати це.

Говорити, що ми без крові здобули тоді Незалежність — це якийсь мазохізм

Ірина Славінська: Про що варто подумати 24 серпня, йдучи на парад або дивлячись урочистості по телевізору?

Вахтанг Кіпіані: Я запізнився до вас на хвилинку на ефір, тому що Києвом йде військова техніка, яку буде продемонстровано на параді. Я пишаюсь такою нагодою бачити її. Мені здається, що треба подумати в цей день про тих людей, які загинули. Якщо вони будуть забуті — тоді вони даремно постраждали. Цей день ми відзначаємо як велику честь бути частинкою цієї нації.