У Києві скульптори та мистецтвознавці дискутували про симпозіумний рух

Запитаємо в кураторки проекту «3D. PUBLIC ART. Скульптура просто неба» Марини Стрельцової та скульптора Леоніда Козлова.

Василь Шандро: Що ми маємо на увазі, коли кажемо симпозіумний рух?

Марина Стрельцова: Симпозіумний рух має дуже давню традицію, його можна віднести аж до кінця 50-х років, коли він з’явився в Австрії. А взагалі ця традиція походить від давньої Греції, коли запрошувалися скульптори, які змагалися між собою у створенні скульптур.

А ХХ століття дає нам трохи інший формат – збираються скульптори з різних країн світу і працюють від десяти днів до півтора місяця. Працюють вони просто неба.

Наталя Соколенко: Який інтерес скульпторам збиратися в одному місці і колективно творити, адже митці – це індивідуалісти?

Леонід Козлов: Взагалі художники збираються, щоб реалізувати якісь свої творчі задуми. Для мене це не змагання, а реалізація ідеї, яку художник виношує декілька років. І от вона потрапляє в цей симпозіум, від чого художник просто в захваті.

Наталя Соколенко: Які симпозіуми відбувалися цього року і які плануються, можливо, найближчим часом у якихось незвичний місцях?

Марина Стрельцова: Я думаю, що цього вересня в нас буде бум симпозіумів. Один намічається у Києві, один – в Прилуках, аж два симпозіуми в Закарпатті, і я сподіваюся, що один відбудеться у Покровську Донецької області.

Василь Шандро: Наскільки комерційними є симпозіуми?

Марина Стрельцова: Мені здається, що вони все більше і більше набирають цієї комерційності.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.