Україна продовжує торгувати зовнішньою політикою, - Капітоненко

За 10 днів до саміту НАТО в «Єропейській правді» з’явилась публікація експерта Міжнародного центру перспективних досліджень Миколи Капітоненка щодо зміни тактики та очікувань України після зустрічі. Україна має бути більш рішучою і мати покроковий план дій, вважає аналітик.

Андрій Куликов: Ваша публікація – це заклик до наступального вектору в україно-натівських відносинах чи заклик до переходу до непублічної дипломатії?

Микола Капітоненко: З одного боку Україна має бути більше ініціативною. Наша стратегія і тактика щодо НАТО незмінна з часів Ющенка. Чим голосніше ми говоримо, що ми хочемо в НАТО, тим швидше ми туди потрапимо. Хоча поки що виглядає все протилежним чином, чим гучніше заявляємо, тим більше від нас дистанціюються держави-члени. І у них є на це підстави.

Наталя Соколенко: Якби ви могли запропонувати порядок денний від України на саміті НАТО, як би він виглядав?

Микола Капітоненко: Він мав би зводитись до простих питань. Що ми потребуємо зброї, грошей і потребуємо чітких зрозумілих форматів співробітництва з НАТО, маючи на увазі, що не вступимо туди в найближчий час. Приблизно так, як це зроблено у відносинах між НАТО і Грузією. Грузія не отримала ПДЧ (план дій щодо членства). Нам його також не дали 10 років тому і ми жодних уроків не винесли. Тоді все списали на руку Кремля і зараз робимо те саме. Але грузини за цей час дійшли до настільки активної і взаємокорисної співпраці з НАТО, що вони навіть без ПДЧ вже перевищили рівень, який, як правило, пропонується цим планом

Наталія Соколенко: Наведіть приклад цієї співпраці Грузії із НАТО, якого немає в Україні?

Микола Капітоненко: Це те, про що в Україні багато говорять, але насправді ми далекі від якихось досягнень, це стандарти натівські. Які запроваджуються в сектор безпеки, не тільки в збройні сили. Це те, що стосується технічного співробітництва, те, що стосується грошей, які вони отримують для проведення спільних навчань. Це у нас є, але у грузинів воно більше націлене на конкретний результат. У них є спільне розуміння, що таке російська загроза для Грузії. Вони не намагаються переконати натівців, що Росія – пряма загроза для країн-членів НАТО, але вони діють з того, що є Росія як загроза регіональна, і показують натовцям, чому вигідніше підтримувати Грузію. Звичайно Грузія дещо в інших умовах знаходиться сьогодні, ніж Україна, і тому у них співпраця більш продуктивна, але у нас також є шанс цього досягти.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наталя Соколенко: Думаю, що і НАТО може висловити пункт про гроші, наприклад, про прозорість військового бюджету. Чому не упрозорюється бюджет?

Микола Капітоненко: Отримати щось прозоре в країні з надзвичайно високим рівнем корупції неможливо. Натівці це розуміють, не думаю навіть, що вони наполягатимуть на цьому. Рівень військових видатків в Україні більше 5% від валового національного продукту, це високий рівень мілітаризації. Набагато більше 2% – того стандарту, запровадженого НАТО, про які говорить постійно Трамп. Україна бере участь у військових діях, у нас є досвід, в тому числі і в боротьбі з кібер-загрозами, що дуже важливо для США і для інших країн-членів НАТО. Цю вимогу можна перекрити аргументами у відповідь. Україна – цінний партнер НАТО, але для нас проблема в тому, що ми є партнером безкоштовно. Нічого нам не надаючи країни НАТО отримують цінного союзника, в якого зовнішня політика стає фіксованою. Якщо ми внесемо зміни до конституції, нас буде легко використовувати нічого не даючи взамін.

Наталя Соколенко: Хто не вміє подати Україну, чия це відповідальність?

Микола Капітоненко: У нас серйозні проблеми з зовнішньою стратегією. З 2014 року ми не вміємо розуміти і чути наших партнерів, чуємо власні бажання. Ми не вміємо обирати між різними речами, які неможна досягти одночасно. У нас є список національних інтересів, він має сенс лише в тому випадку, якщо це ієрархія пріоритетів. А ми одночасно хочемо закінчити конфлікт на Донбасі,   повернути Крим, вступити в НАТО, стати демократичною розвиненою державою. Та деякі з цих речей треба буде обирати.

У нас що дивно? Дискусія іде щодо того, як вступити в НАТО чи ЄС, як повернути Крим чи Донбас, але держава в такому стані, що дискусія має йти, як вижити, зберегти державу, щоб вона не стала маріонеткою.

У нас з НАТО беззмістовний діалог

Так само як і діалог по іншим важливим напрямкам, з ЄС, з США, з Росією. У нас немає бачення, як це буде відбуватися через 10-15 років, яким буде світ, і чого ми хочемо досягти.

Андрій Куликов: Чи заважатимуть суперечності між Трампом та європейськими партнерами у Великій сімці у вибудувані політики України щодо НАТО?

Микола Капітоненко: Довгострокові наслідки будуть не дуже добрі для України, бо якщо світ стає більш конкурентним, то більше шансів на успіх мають країни, у яких є жорстка сила і силові ресурси. Це буде сприятливий світ для країн, які проводять рішучу і егоїстичну зовнішню політику.

Андрій Куликов: Чого боятися України від зустрічі Трампа і Путіна, чому боятися, а не очікувати?

Микола Капітоненко: Боїмося правильно, адже кредит довіри майже вичерпаний і можливостей домовитись за рахунок України багато. Але боятися занадто не варто. Якщо і будуть домовленості, вони не призведуть до змін. Способів втілити домовленості не буде.

Ми отримуємо близько 300 млн доларів від американців щорічно, це дуже мало. Вони не хочуть розповсюджуватись на нас. Від нас залежитиме, як розвиватимуться події і на Сході України, і стосовно Криму, і взагалі в регіоні Східної Європи.

Наталя Соколенко: Формування зовнішньо-політичної стратегії, чия це сфера відповідальності?

Микола Капітоненко: 95% архітектури зовнішньої політики і національної безпеки знаходиться в руках Президента України і 5% – в руках апарату РНБО. Вони виробляють ключові документи, ідеологію. Десь це нормально виходить, деякі документи виглядають нормально, але в цілому з стратегічного бачення зовнішньої політики а 4 роки складається враження, що в нас немає. Ми зовнішньої політикою продовжуємо торгувати. За весь період незалежності ми зовнішню політику використовуємо як товар: тим продавали позаблоковість, тим – прозахідність. Сьогодні ми сказали, що за НАТО і за ЄС, але тут можна маніпулювати темпами, інтенсивністю, можна залишати гасло, а нічого не робити. Тому важко сказати, що є послідовна стратегія, за якою стоїть покроковий план того, що треба робити.