facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Україна відмовляється від інтернатних закладів опіки

В Україні хочуть поступово скорочувати кількості інтернатів. Що буде з дітьми, що позбавлені батьківської опіки? — З’ясовуємо з експерткою Інситуту суспільно-економчних досліджень Ларисою Самсоновою

Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 4 хвилин

Євген Павлюковський: Чим зумовлено те, що у нас в країні скорочується кількість інтернатів? Стає менше дітей чи це завелике навантаження на бюджет?

Лариса Самсонова: Це просто цивілізований шлях. Якщо Україна обирає європейський шлях, ми підписуємо ряд стратегічних і інших документів. І ці документи стосуються дотримання прав людей. І право дитини виховуватися в сім’ї — це найголовніше право.

З Радянських часів повелося, що дітей забирали з сімей у дитсадки, дитячі табори. І це було звично, ніхто не вважав, що це неприпустимо. І так само була побудована ця система інтернатів. Якщо дитина “якась не така”, якщо вона потребує особливої уваги, спеціального навчання, то її поміщали в спеціальний заклад, і вважали, що там їй буде краще. Це сервіс, він так був організований в ті часи. І, на жаль, у нас ще й досі так.

Євген Павлюковський: Яка зараз ситуація з умовами життя в таких інтернатах? Наскільки там взагалі дотримуються прав людини?

Лариса Самсонова: В нашій країні є такий національний превентивний механізм, він організований при Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, і цей механізм має на меті весь час моніторити дотримання прав дітей в закладах несвободи. Взагалі у нас цих закладів на сьогодні 744, там перебуває 106 тисяч дітей. І тільки 8% цих дітей позбавлені батьківської опіки, інші діти мають батьків. І справа не в тому, що батьки такі погані: взяли і віддали. Ці інтернати виконують функцію соціальної підтримки неблагополучних сімей. Частіше за все туди потрапляють діти, сім’ї яких не можуть за ними доглядати. І навіть діти опікунів: виходить така подвійна опіка, бо і опікунів призначили, і в інтернат відправили, тому що опікуни не можуть наглядати за дитиною. Такий сервіс, він дуже навантажений. І не можна сказати, що там дуже погано. Коли люди приїжджають ззовні, вони бачать там нормальні стіни, картинки, прикрашені квітами подвір’я і так далі. Але глибина питання в тому, який здійснюється порядок виховання і взаємовідносин між дітьми і педагогами. Тому що це заклад закритий, і що там відбувається насправді — можна тільки здогадуватися.

Любомир Ференс: Будуть скорочуватись інтернати, в яких перебувають діти, що не позбавлені батьківської опіки?

Лариса Самсонова: Будуть скорочуватися взагалі всі. Це буде відбуватися у вигляді передачі повноважень на місцях. Коли буде розвиватися соціальна інфраструктура і соціальні послуги на рівні громади. Тобто на порядку денному зараз стоїть не закриття інтернатів, а розвиток соціальної інфраструктури, яка могла б замінити інтернати і сервіси, які в них зараз надаються.

Євген Павлюковський: А яка це мала би бути інфраструктура?

Лариса Самсонова: Взагалі реформа соціальних послуг у нас в країні відбувається дуже давно. Ще в 2003 році був прийнятий закон “Про соціальні послуги“, який має на меті забезпечити людей, що потрапили в складні життєві обставини, надати їм таку послугу, щоб вони могли максимально швидко вийти з цих складних обставин. На жаль, все це відбувалося досить формально, і деякі закони, які між собою конфліктують — закон “Про соціальні послуги” і “Про соціальну роботу” — ніяк не могли розставити пріоритети: кому ж насправді і які послуги надаються. І вже з 2012 року в країні був затверджений порядок, перелік соціальних послуг, які мають надаватися. І відповідно до цього переліку розробляються стандарти. І от вже настав той час, коли все це єднається в якусь лінію, стратегію, яка буде тривати доволі довго. Вона розрахована на 10 років.

Любомир Ференс: Тобто ліквідувати інтернати за один рік ніхто не збирається?

Лариса Самсонова: Ні, це не стоїть на порядку денному. Розмови про ліквідацію інтернатів дуже лякають їх працівників, ця система починає самозбережуватися.

Євген Павлюковський: Ця стратегія називається деінституціоналізація?

Лариса Самсонова: Так. Ідея в тому, щоб зробити все, аби людина, яка потрапила в складні життєві обставини — в наслідок, наприклад, народження дитини з інвалідністю, або коли дитина опиняється під ризиком позбавлення батьківської опіки — то все буде зроблене, аби дитина в інтернат не потрапила. Це перш за все. Буде підшукуватись альтернативна сім’я або біологічній сім’ї буде надана така послуга, яка дозволить дитині вийти з цього стану загрози.

Євген Павлюковський: Ви сказали про нову сім’ю. А от наскільки українці готові всиновлювати? І чи може держава якось мотивувати це робити?

Лариса Самсонова: Звичайно. Це теж певна стратегія і певний сервіс. Але тут мова йде не тільки про всиновлення, а про так звані патронатні  сім’ї. Це люди, які наймаються на роботу. Їх спеціально навчають, вони за це отримують заробітну плату. І в таку патронатну  сім’ю тимчасово переміщується дитина, звичайна  сім’я якої знаходиться в стані кризи. А  сім’ї дається час вийти з цих складних життєвих обставин.

Поділитися

Може бути цікаво

Китай не у тому економічному становищі, щоб не слухати вимоги демократичних лідерів — Харитонов

Китай не у тому економічному становищі, щоб не слухати вимоги демократичних лідерів — Харитонов

Проблема не у виробництві Patriot, а в політичному рішенні передати їх Україні — Дмитро Левусь

Проблема не у виробництві Patriot, а в політичному рішенні передати їх Україні — Дмитро Левусь

Винятком у несплаті податків може бути лише скрута: засновниця харківського бізнесу

Винятком у несплаті податків може бути лише скрута: засновниця харківського бізнесу

Силові вправи важливіші за гнучкість — повітряна акробатка

Силові вправи важливіші за гнучкість — повітряна акробатка