Українське громадське суспільство має об'єднатися в 2017 році – Смаглій

Тетяна Трощинська: Рік що минув був сумним роком для вас?

Катерина Смаглій: Цей рік дійсно був багатим на сумні події. Від нас пішло багато видатних постатей. Передусім це ваш колега Павло Шеремет. Це жертва і болісна втрата для всього нашого суспільства. Я думаю, що його вбивство можна розглядати як певну межу, яку перетнуло українське громадянське суспільство.

Зараз популярно критикувати уряд щодо уповільнення ходу реформ. Але мені здається, що в уповільненні винні зараз як уряд, так і громадянське суспільство, президент, весь політикум.

Минулого тижня я прикро дивувалася і запутувала себе, як могло статися так, що Новінський став заступником голови делегації у ПАРЄ. На це майже ніхто не зреагував. Не було виступів, протестів, заяв в пресі. Невже ми настільки відкотилися назад, невже відбулася контрреволюція?

Мені здається, що це є сигналом того, що в 2017 році нас очікують не зовсім приємні події

Тетяна Трощинська: Чи можемо ми змінити старий суспільний договір, коли політичні еліти крадуть багато, а суспільство закриває очі на ці крадіжки для того, щоб їм давали робити те саме на їхньому рівні? Чи можемо ми змінити це і жити чесніше одне з одним?

Катерина Смаглій: Серед донорів. Які підтримують Україну, зараз є фокус на громадянській просвіті. Це зустрічі з громадянами в регіонах, нульова толерантність до корупції, захист прав громадян, підтримка надання знань про права людини. Ми слухаємо такі семінари і тренінги вже 25 років але зміни йдуть повільно. Мене дивує стан інертності нашого суспільства, яке дозволяє владі красти перемогу 2014 року.

Василь Шандро: Навряд чи ми зможемо побудувати суспільство з 100% громадською активністю, це просто неможливо. Очевидно, що мова йде про активну меншість, критичну масу. Після революції таких людей стало більше? Мені здається, що так.

Катерина Смаглій: Так, звичайно, що після Євромайдану був сплеск активності, волонтерства. Ми спостерігаємо зараз феномен вигорання активістів. Вони вже майже три роки працюють. Люди повертаються у своє звичне життя. Також я бачу проблему в тому, що у нас не збільшується кількості фахових ГО, таких як, до прикладу, Опора, рух Чесно, Центр.UA

Тетяна Трощинська: Часам здається, що деякі ГО і активісти намагаються зливатися з владою. Тобто громадська діяльність не є метою, а є лише засобом, щоб тебе помітили і ти потрапив у партійний список. Це дискредитує громадський рух.

Катерина Смаглій: Пані Тетяно, ви дивитеся прямо в корінь зла. Мене непокоїть, наприклад, що РПР активно представляє рух за реформи, в тому числі для наших міжнародних партнерів, але діють активно, на мій погляд, лише дві групи експертів з двадцяти шести. Це як взаємовигідна гра, коли уряду потрібно прикритися перед заходом якоюсь громадською експертизою.

Тетяна Трощинська: Оскільки тут прозвучала назва конкретної ГО, то ми запросимо на ефір, поговорити про їхнє бачення різниці між адвокацією і лобізмом.

Василь Шандро: Йдеться про ілюзію конструктивної співпраці, наскільки я розумію. Мені здається, що подібні речі відбувалися після Помаранчевої революції.

Існує багато різноманітних тренінгів, семінарів, але це все для обмеженого кола втаємничених осіб. На горизонтальному рівні те, про що говорять по телевізору не працює.

Катерина Смаглій: Я як колишній менеджер такого фонду, який надавав грантову підтримку можу сказати, що коли у фонду в портфоліо 5-10 грантоотримувачів, то це одне. З грантовими коштами працювати зручно, сидіти в офісі в центрі Києва, пити каву, читати УП. І набагато важче їхати кудись на Донбас, шукати тих активістів, які хочуть щось змінити. Спілкуватися з ними, вчити писати заявки на гранти. А якщо у вас таких активістів 100 по всій країні? Якби наші донори визнали, що вони мають перетнути свою зону комфорту, то можливо щось би і можна було змінити.