Усі передові нації глибоко вкорінені у своїх культурах, - Анатолій Сухий

Традиційно щоп’ятниці на  «Громадському радіо» «Музична хвиля». Сьогодні у студії Гриць Лук’яненко та Анатолій Сухий з гурту «Рутенія».

«Нещодавно один молодий хлопчина зі Сходу сказав, що якби не слухав пісень «Рутенії», не став би добровольцем», —  каже Гриць.

Василь Шандро: Грицю, коли, де і що відбуватиметься?

Гриць Лук’яненко: 19 червня у Центральному (Маріїнському) парку на майданчику «Мушля» відбудеться VIII Фестиваль патріотичної пісні в Україні імені Костя Єрофєєва. Початок о 13 годині і триватиме дійство до 20.

Це буде великий концерт, в якому братимуть участь і автори, й виконавці: Брати Капранови, Компаніченко з «Хореєю козацькою», Ігор Роман і команда «Фата Моргана», Сашко Лірник, Олег Короташ, Борис Гуменюк, Кирило Стеценко.

Ідеологія фестивалю така, що музика, яка відповідає нашим уявленням про патріотизм, має бути представлена.

Василь Шандро: Коли говоримо про патріотичні пісні, чомусь виникає таке радянське уявлення, що це щось штучне. Чому це неправда, якщо це так?

Анатолій Сухий: У світовій культурі є тенденції до розмивання національного, а з іншого боку — до збереження своїх коренів. Бо чим швидше нація розвивається вверх, тим дужче треба мати коріння. Передові нації глибоко вкорінені в своїх культурах: британці, євреї, китайці, японці.

Василь Шандро: А як же глобалізація?

Анатолій Сухий: А вони і задають її темп.

Українці ж схильні забувати своє коріння, відрікатися від предків. І ця тенденція бере початок навіть не з Радянського Союзу, а ще з часів князювання. У нас чомусь немає української основи.

Василь Шандро: Наскільки патріотичні пісні стали популярнішими з часу Майдану та під час війни?

Анатолій Сухий: Війна породила багато творчих відповідей від українців. Наші пісні звернені у минуле, хоча нині звучать, як сучасні. Серед добровольців та учасників різних військових підрозділів є наші шанувальники.

Гриць Лук’яненко: Нещодавно один молодий хлопчина зі Сходу сказав, що якби не слухав пісень «Рутенії», не став би добровольцем.

Василь Шандро: У мистецькому колі багато хто каже, що передчували війну. Ви відчували, що таке може статися?

Анатолій Сухий: Я знав про це ще в 90-му році. Я вважав, що Донбас запрограмований на такі речі. Там була програма, прописана ще, можливо, у 20-30 роках у масовій свідомості. Створено міф, що люди на Донбасі — справжні українці, а решта — несправжні.