В 1990 році в Україні було зроблено більше мільйона абортів

У студії «Громадського радіо» — соціологиня Людмила Малес і наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень Лідія Ткаченко.

Анастасія Багаліка: В Україні аборт — цілком легальна процедура. Скільки українок протягом останніх років скористалися цією процедурою?

Людмила Малес: У нас переривання вагітності дозволено не за будь-якого терміну. За бажанням жінки можна зробити аборт лише до 12 тижнів. Пізніше — тільки за медичними показниками.

В Україні за останні десятиліття різко знизилась кількість переривань вагітностей — в 10 разів порівняно з 1980 роком.

Євген Павлюковський: З чим це пов’язано?

Людмила Малес: Це пов’язано зі зростанням рівня контрацептивної і сексуальної культури, гендерною просвітою і певною рівністю.

Анастасія Багаліка: Вважається, що аборт був методом контрацепції в Радянському Союзі.

Лідія Ткаченко: Не контрацепції, а регулювання народження. Тоді це була масова і нормальна практика. В 1990 році в Україні кількість абортів на рік перевищувала 1 мільйон.

Анастасія Багаліка: А скільки ж тоді дітей народжувалося?

Лідія Ткаченко: Кількість абортів була в 1,5 рази більшою за кількість народжених дітей.

Євген Павлюковський: В 90-х роках була криза народжуваності у зв’язку з соціально-економічною ситуацією. Аборти якось вплинули на це?

Лідія Ткаченко: Ні. Криза народжуваності почалась в 1993-1994 роках. З початком перехідних періодів почала різко скорочуватися кількість абортів. Народжуваність також, але кількість абортів скорочувалась стрімкіше. Це пов’язано з тим, що люди почали ставитися до сексу як до задоволення, розуміючи усі наслідки. Зараз в школі проводять відповідні заняття, з’явилось більше інформації і люди стали вільні у своєму виборі.

Насправді, контрацептиви, особливо хімічні, — грандіозна річ. Деякі рейтинги відносять пігулки проти запліднення до найбільших досягнень людства.

Анастасія Багаліка: Чи є сучасна статистика щодо народжуваності і абортів?

Людмила Малес: Нині ми маємо співвідношення переривань вагітності до усіх зачать на рівні 22%. Дуже важливо пам’ятати, що в радянські часи не було тієї частини жінок, які не ставали вагітними завдяки контрацепції. Ця частина жінок в ті часи переривала вагітність, причому не завжди безпечними шляхами.

Євген Павлюковський: Чи змінилися причини, через які жінки зважуються на аборт?

Людмила Малес: В Росії соціологиня Анна Тьомкіна проводила відповідне дослідження, в якому охопила і період Радянського Союзу. Згідно з її дослідженням, аборт тоді сприймався як буденність, як власні клопоти. Це було способом регулювання кількості дітей у родині. Нині у загальній кількості переривань вагітності велика частка належить абортам за медичними показниками. Що стосується переривання вагітності до 12 тижнів, на це впливають і соціальні, і економічні фактори.

До розмови приєднується фахівчиня з гендерних питань Марія Дмитрієва.

Євген Павлюковський: Як заборона абортів на законодавчому рівні корелює з питанням прав жінки?

Марія Дмитрієва: Це порушення прав жінки. Всі юристи, які займаються цією проблематикою, з цим згодні. Заборона абортів — порушення права жінок на те, щоб вирішувати, чи взагалі вони хочуть дітей. В нас немає жодної політичної сили, що хоча б раз не висловилась в підтримку повної заборони абортів. Це свідчить про те, що в нашому суспільстві досі хочуть загнати жінок назад у стійло.

Євген Павлюковський: Що породжує в суспільстві думки про те, що жінці можна заборонити розпоряджатися своїм тілом?

Марія Дмитрієва: За цими пропозиціями нічого, окрім популізму, не стоїть. Дуже легко набирати політичний капітал, кажучи про захист ненароджених дітей, але коли ці діти народжуються, їхні захисники кудись раптово зникають.

Численні дослідження показують, що дитячий будинок — це недостатньо, потрібна родина. Коли в нас говорять про те, що жінкам необхідно заборонити аборти, аби захистити дітей, це, насправді, спроба відібрати у жінок свободу вирішувати свою долю.

Анастасія Багаліка: Йдеться не про те, що жінки в Україні підтримують аборти, як процедуру, на яку б самі пішли. Йдеться про те, що жінки підтримують право інших жінок на вільний вибір.

Марія Дмитрієва: Моїй дитині зараз 2 роки. Я розумію, яка це відповідальність і які ресурси потрібні, щоб ця дитина виросла дорослою людиною, за яку мені не буде соромно. Я свідома того, що не у всіх жінок є ресурси і сили для цього.

Повертаємось до розмови з науковою співробітницею Інституту демографії та соціальних досліджень Лідією Ткаченко і соціологинею Людмилою Малес.

Лідія Ткаченко: Насправді, сьогодні вже ніхто з політиків не говорить про те, що шляхом заборони абортів можна вирішити демографічні проблеми. Наразі в Україні абортів робиться так мало, що навіть їхня повна заборона не дасть значного приросту народжуваності. Сьогодні на передній план прихильники повної заборони абортів висувають моральні і релігійні аргументи.

Чомусь всі забувають про те, що рішення про аборт не може бути одноосібним рішенням жінки. Це завжди справа двох. У дитини в будь-якому разі є батько, тому я б не стала абсолютизувати право жінки вирішувати: народжувати чи ні.

Євген Павлюковський: Наскільки повна заборона абортів є актуальною для Україні?

Людмила Малес: На жаль, такі ініціативи вже були в українському Парламенті. Українські церковні громади беруть активну участь в кампанії щодо повної заборони абортів. Вони активно маніпулюють словами, зображеннями та цифрами. Вони говорять про дітей, хоча до 12 тижнів ми маємо справу з ембріоном, навіть не з плодом. Так відбувається створення моральної паніки.