В Мінську йшлося про обмін полонених у форматі один на чотирьох, — Савченко

Ірина Славінська: Отже, починаємо з теми дня, хоча насправді це тема останніх декількох днів. Хочеться привітати і привітатися в нашій студії з Надією Савченко. Доброго вечора.

Надія Савченко: Доброго вечора.

Ірина Славінська: Ми довго з Анастасією намагалися сформулювати перше запитання, щоби в нього влізло все: і навіщо, і чому, і як. Після новини, яку прочитали на сайті УНІАН з посиланням на джерела про нібито зустрічі з Тандітом, радником голови СБУ, задумались про те, чи була поїздка в Мінськ на зустріч з Захарченком і Плотницьким спецоперацією. Це була спецоперація?

Надія Савченко: Для початку — про тему дня чи тему тижня. Таке враження, що більше немає на що звернути увагу. Я думаю, що у нас в Україні є, на що. Про річку Либідь би сказали. Таке треба темою тижня робити. Вивезення лісу, викрадення піску, бурштину, незаконна приватизація заводів. Оце треба темою тижня робити. 

Ірина Славінська: Але, повертаючись до зустрічі в Мінську. 

Надія Савченко: Спецоперація? Я не знаю, про що ви. Насправді, це була просто зустріч: посилення Мінського формату. Вона відбувалася у трьохсторонньому режимі. Були присутні сторони окупованих українських земель, була присутня сторона Росії. Білоруська сторона була як організатор. І українську сторону представляла я.

“Мінського” обміну не було так довго, бо вони ніяк не могли узгодити списки

Це була звичайна зустріч. Не можу зрозуміти, чому всі доплели до неї політиків. Вона відбувалася виключно в гуманітарному напрямку. Йшлося про життя людей, про визволення людей. Про припинення війни, щоб залишати людей живими. І не йшлося ні про які вибори, не йшлося ні про яку політику, і про все таке подальше. Тому я не можу зрозуміти, чому всі хочуть бачити в цьому більше, ніж в ньому насправді є. 

Ірина Славінська: До речі, коли я вдень написала у себе в Фейсбуці, що ми чекаємо в ефірі Надію Савченко, одне із запитань, яке декілька разів лунало в коментарях, оскільки ми наших читачам і слухачам пропонували ставити запитання, це була тема уповноваження проводити переговори.

Зокрема, питали, хто з українського офіційного боку затверджував план зустрічі, чи уповноважував на таку зустріч взагалі? Що про це можна сказати?  

Надія Савченко: Мені дуже прикро, що наші люди настільки малоосвічені в правовому полі. Ви обираєте деяких посадовців. Виборчі посади. Це у нас депутати Верховної Ради і Президент. Це ті форми влади, яким надана найвища довіра. Питання: як ви вважаєте, хто кому підпорядкований? При тому, що в нас парламентсько-президентсько республіка, то виходить, що Президент підконтрольний Верховній Раді, а не навпаки. Чомусь у нас стали думати за двох останніх президентів — Януковича, який все узурпував, і на даний час чомусь продовжують так думати за президента Порошенка. 

Насправді ці дві гілки влади непідконтрольні нікому. Кожному з нас виборці надали довіру, і кожен з нас несе відповідальність тільки перед народом України. Все, що я роблю, я роблю з думкою про Україну — про покращення її життя, про її державницьку позицію. Без будь-якої зради України, і для українського народу. Щоб допомогти нашим людям нарешті зажити мирно і щасливо, як ми того прагнули, починаючи з Майдану. 

Анастасія Багаліка: Надіє, що ви можете сказати про матеріал проекту Гроші, який вийшов сьогодні? І, власне те, що відбувалося, я так розумію, в Києві, те, що вони знімали на приховану камеру — це було спецоперацією чи ні? Оце вже спецоперація? 

Надія Савченко:  Це, здається, 1+1, так? Що я можу сказати про такі їх передачі, як Побачення з народним депутатом або ще щось. Це жовта преса, жовті журналісти, які низькоякісно роблять, зате дуже веселі картинки. Мені самій іноді, буває, подобається посміятися з їхніх передач.

Я таких дуже багато бачила в Росії. Це дуже проросійський напрямок формування людського мозку, з таким штампом картинок. Далі що відбувається? На війні, як от зараз у нас в Україні, все називається спецопераціями, все має гриф таємності і секретності. Не все є публічним. І всі ці спецоперації відбуваються в напрямку на користь українському народу. Чи була то спецоперація, і як це все було — це так само, відповідно. 

Для досягнення результату треба починати обмін полоненими не зі списків заявлених, а зі списків затверджених

Я працювала не одна, я залучала службу, не СБУ — у нас не одна служба займається спецопераціями. Силові структури, скажімо. Тобто і я, і багато військових проводили спецоперації неодноразово. І не дивлячись на те, що я народний депутат, але я вмію робити ще щось. Хтось вміє гарно рахувати гроші, бо він бухгалтер, і він продовжує це робити і викривати корупцію. Я спеціалізуюся на військовому секторі, тому я намагаюся допомагати всім, чим можу. Допомагатиму і надалі всім структурам, які займаються охороною і обороною України.

Ірина Славінська: А які силові структури ви залучали? Якщо вже ви про це заговорили, чи можна конкретизувати?

Надія Савченко: Ні, не можна. Є державна таємниця, до якої не у всіх є допуск.

Ірина Славінська: Щодо першого запитання.  Можливо, воно не достатньо чітко було сформульоване. Те, про що пише УНІАН, посилаючись на свої джерела: в Адміністрації Президента і в СБУ нібито зустрічі з Тандітом, який, нагадаю слухачам і читачам, є радником голови СБУ. І ці зустрічі нібито відбувалися перед вашою поїздкою до Мінська і після неї. Ви це підтверджуєте чи спростовуєте? 

Надія Савченко: Я не знаю, хто такий УНІАН і що це за джерела.

Ірина Славінська: УНІАН — це сайт. 

Надія Савченко: Я не відслідковую  жовту пресу, будь-які інформаційні джерела, які подають себе як такі. Я не можу вам порахувати, скільки у мене було зустрічей саме з паном Тандітом, саме з головою СБУ, з головою Міністерства оборони, головою МВС. Такі зустрічі відбуваються постійно, регулярно. Є співпраця.

Ірина Славінська: А 6 грудня, перед від’їздом, бачились?

Надія Савченко: Я не можу пригадати, що було 6 грудня. Я не можу навіть згадати, що було сьогодні зранку. Я вам чесно кажу. У мене пам’яті вистачає буквально — от поки сиджу тут, вас пам’ятаю. А надалі у мене такий забитий графік, що я не можу просто всього пам’ятати. 

Можна вас ще, будь ласка, поправити? Я не знаю, звідки медійники беруть — чи то кальки з іноземних мов? — якісь такі дивні речі, як депутатка, директорка. Сталевар може бути й жіночою професією. Скажіть мені, ви називаєте сталеварка? Офіцер — офіцерка?  

Анастасія Багаліка: Тут, напевно, треба порадитися з філологами.

Надія Савченко: З філологами, з законниками. З тим, що все виписане і має свої певні назви. Народний депутат залишається завжди як посада народний депутат, ніяк не перекладається. Воно не має жіночої статі. Я просто вчилась колись на філологічному, і на журналістиці також, перший курс. 

Анастасія Багаліка: Надіє, повертаючись до зустрічі в Мінську. Там йшлося саме про визволення українських заручників?

Надія Савченко: Саме так.

Ірина Славінська: А що ми можемо констатувати за результатами цієї зустрічі? Заручники поки що залишаються заручниками, і ніяких домовленостей не досягнуто?

Надія Савченко: Ви якось констатуєте Мінські домовленості, які відбуваються третій рік? Які в них результати?

Ірина Славінська: Результати плавно перетікають один в одний, ну і все це триває досі. 

Анастасія Багаліка: Але, напевно, ви креще поінформовані, ніж ми.

Надія Савченко: Я вам скажу так. Як людина військова, я звикла до того, що, як ви говорите, «спецоперація» раніше часу не здається. Давайте не будемо поспішати, давайте дочекаємось. Я маю надію, я маю віру.

Ірина Славінська: Тобто про якісь конкретні рамки зараз говорити недоречно?

Надія Савченко: Про якісь конкретні рамки — ми обговорили саме те, що із тих списків, з яких не міг зрушити мінский обмін, чому не відбувався такий довгий час: тому що вони ніяк не могли узгодити списки. 

Я вже колись говорила, чому я вважаю, що треба переформатувати Мінський. Не можуть сидіти за одним столом люди, які не розуміють теми обговорення. Хтось її розуміє, хтось на ній не розуміється. 

Ірина Славінська: А яка тема обговорення?

Надія Савченко: На даний час теми обговорення в Мінську — звільнення людей і війна. Якщо сидять люди, які не воювали, і ті, що воювали — вони ніколи не зрозуміють один одного. Якщо сидять люди, по будинках, яких не стріляли, не розвалювали, і вони не були в зоні війни, то вони ніколи не зрозуміють тих людей, які сьорбнули більше горя. 

Тому перше, що ми змогли зрозуміти і підтвердити: їх списки  — 700, з нашого боку заявлених 109. А я, до речі, за ці півроку зібрала теж 700 з української сторони. Це люди, чиї родичі подавали мені списки зниклих без вісті, яких вони все ж таки сподіваються знайти серед полонених. Їх теж 700. Я назвала їм цю цифру. Ми поговорили. Як військові ми чудово розуміємо, що, на жаль, з цих списків не всі живі. І сама протилежна сторона підтвердила, що багато що упливло по Сіверському Донцю.

Командири обмінювали, обмінюють і будут обмінювати своїх бійців втемну. Це нормальні правила війни

Тому ми прийшли до того, що для досягнення результату треба починати не зі списків заявлених, а із списків затверджених. Тобто якщо є затверджених одною стороною біля 50-ти і іншою близько 250-ти, то напевно почнемо з того, що це буде обмін один до чотирьох. В принципі, про це говорив і Грицак (керівник СБУ Василь Грицак, — ред.). Отже, це саме те, з чого ми можемо почати. І, скоріш за все, це те, чим ми і закінчимо. Тому що люди не воскреснуть. І будемо сподіватися, що надалі боїв не буде, і нових полонених теж не буде. 

Ірина Славінська: А ось мені в коментарях під трансляцією на фейсбуці ставлять уточнююче запитання стосовно СБУ. Ви сказали, що регулярно зустрічаєтеся, зокрема, з Тандітом. Просять, якщо можна, прокоментувати: про що ці розмови? Очевидно, що в самі деталі ви вдаватися не зможете, але.

Надія Савченко: Не тільки з Тандітом. І стосовно тем цих розмов — з Тандітом із той групи, яка працює в напрямку визволення полонених, саме на цю тему і є розмови. 

Анастасія Багаліка: А от, наприклад, співвідношення один до чотирьох обговорювалося? Наскільки його може прийняти українська сторона?

Надія Савченко: Я думаю, про такі речі краще запитувати тих людей, у яких є ключи від в’язниці. Я можу бути тим містком, який допоможе людям, які воювали і не воювали зрозуміти один одного. 

Ірина Славінська: Надіє, от коли говорять про те, що відбувається у питанні звільнення заручників, часто апелюють до того, що коли відбуваються бойові дії, командири обмінюють полонених, чи то обмінювали.

Надія Савченко: Обмінювали, обмінюють і будут обмінювати. Це є нормальні правила війни, які не прив’язують до життя людини політичну ціну. І ми прекрасно бачимо, навіть на моєму прикладі, що коли до людини прив’язується політична ціна, її життя стає ну просто нереально неоціненним. Не дивлячись на те, що само по собі життя людини варто найбільшого, з политичною ціною це просто нівелюється, і тягнеться час. Тому все, що відбувається в саме такому ракурсі, як ви говорите, це і є істино правильний метод для війни. Все решта — то є невірний метод. Але вірний метод для політиків.

Ірина Славінська: Якщо говорити про зустріч із Захарченком і Плотницьким, то регулярно висловлюється сумніви в їх суб’єктності. Їх навіть називають маріонетками Москви чи Кремля. Ви особисто як учасниця переговорів наскільки вважаєте їх суб’єктними?

Надія Савченко: Якщо б я вважала їх суб’єктними і ставила отакий політичний гонор передусім, то в принципі не варто було б і сідати за стіл переговорів. Я ще раз наголошую, що у нас є різні групи, які по-різному класифікуються. Ті наші ув’язнені, заручники, які знаходяться в Росії, класифікуються як політв’язні. Про них треба домовлятися президенту України і президенту Росії як ворогуючим сторонам.

Депутати — це обранці народу, у яких є найвищий ступень допуску до державної і військової таємниць

Ті росіяни, які ув’;язнені в Україні, вони є таким обмінним матеріалом, пробачте, як бі паскудно це не звучало, на наших політв’язнів. Ті сепаратисти, колаборанти і люди, які повстали проти України, будучи громадянами України, і знаходяться на території України, вони є рівноцінними по обміну на наших ув’язнених хлопців, патріотів, які зараз знаходяться на Донбасі.

Анастасія Багаліка: Надю, чому ви вийшли з фракції Батьківщини?

Надія Савченко: Я не виходила з фракції Батьківщина.

Ірина Славінська: А власне те, що відбулось сьогодні в Раді?

Надія Савченко: Я сьогодні не була в Раді. Сьогодні там неробочий день. Я не знаю, що там відбулося, тому не можу нічого з цього приводу сказати.

Ірина Славінська: Говорять, що ви написали заяву про вихід з Батьківщини, коли їхали на суд Карплюка і Клиха. 

Надія Савченко: Власне, я не чула, хто що говорить. Переплітковувати плітки я не буду. Давайте я спочатку зустрінуся з фракцією під час робочого тижня, ми обговоримо це питання, і тоді мені буде зрозуміло, що ви хочете від мене почути. Я не коментую плітки.

Анастасія Багаліка: До речі, я бачила, у твіттері аналітик Павло Нусс писав, що є інформація стосовно того, що ви зустрічалися і радилися з Тимошенко перед поїздкою до Мінську. Наскільки ця інформація відповідає дійсності? 

Надія Савченко: Хто це написав?

Анастасія Багаліка: Павло Нусс, блогер.

Надія Савченко: Скажіть, будь ласка, а блогер сидів поруч з нами?

Анастасія Багаліка: Він цього не уточнює, саме тому я запитую вас.

Надія Савченко: Саме тому я вам говорю, що не коментую плітки. І на базарі я пліток не слухаю. А блоги — це базар.

Ірина Славінська: Наші читачі в фейсбуці також цікавалися стосовно вашого доступу до держтаємниць. Наскільки ви розумієте ситуацію, доступ до розвідданих і так далі.

Надія Савченко: А можна поцікавитися, який доступ у того слухача, який це запитував? Він не сказав? Чи є у цієї людини хоч якийсь допуск до державної чи військової таємниці? Тому що інакше він би не задавав таких безграмотних запитань. Я була військовим офіцером 10 років, у мене був допуск до державної таємниці відповідно різних ступенів по мірі зростання мого звання. Хочу ще раз наголосути, що є військова таємниця і є державна таємниця. Народні депутати — це обранці народу, у яких є найвищий ступень допуску до державної і військової таємниць. Тобто до будь-яких таємниць в державі. Саме тому, що їм делігував ці повноваження український народ.

Я розумію, як користуватися правами народного депутата України, і роблю це

За п’ятою статтею Конституції України народ — це і є влада. І коли ви, люди, нарешті відкриєте очі і перестанете слухати той туман, який вам пускають, намагаючись підмінити поняття, тоді ви зрозумієте дуже багато. Ви зрозумієте, що ви є влада. І ви не повинні терпіти і коритися, слухати оту маячню, яку вам несуть. Ви зрозумієте, що ви маєте право це відстояти і це довести. Ви також зрозумієте 13 статтю Конституції, згідно з якою земля і надра України є народними. І ви зрозумієте, що не повинні платити за землю, і у вас не можуть вивезти й вкрасти бурштин разом з лісом чи з будь-чим. І от ви нарешті зрозумієте, як користуватися своїми правами. Тому що на даний час я розумію, як користуватися правами народного депутата України, і роблю це.

Ірина Славінська: Ось я читаю допис нашого колеги Сергія Гармаша, журналіста з Донецька, який виїхав після початку окупації. Він сьогодні написав дуже емоційний допис за мотивами того, що відбувається — стосовно вашої зустрічі в Мінську з Плотницьким і Захарченко. І зокрема він ставить — я не знаю, наскільки це запитання риторичне — чи могла Савченко організувати таку зустріч? Можливо, варто трохи висвітлити організаційний процес? Ви говорили про те, що мінська сторона допомагала все це організувати. Що ще можете розповісти про це?

Надія Савченко: Ну, я точно не виступаю організатором цієї зустрічі, особливо в чужій країні. Насправді, я могла ініціювати цю зустріч. Я її ініціювала своїми першими після виходу з в’язниці словами: що я буду говорити хоч із чортом, і я свого слова дотримаюсь. Що я готова йти назустріч із Захарченком і Плотницьким. Аж до того, що я готова зустрічатися з ними на окупованій території. Відійти від нулів до нейтралки. І всі ці мої посили за півроку дали такий результат.

Звичайно, я вела і веду, і продовжу вести контакти й розмови з усіма перемовниками, які звільняли хоч коли-небудь наших людей. Їх є до шести, з якими я співпрацюю. Це не тільки Рубан, який саме був задіяний в цій зустрічі. І інші люди. І я їм вдячна за те, що в них виходило визволяти наших людей. Я знаю і вивчаю їхній досвід роботи, ми співпрацюємо. І ця зустріч була організована на цей раз з подачі саме протилежної сторони. Тому я навіть не задавалася питанням, як вона була організована. 

Мене часто пов’язують з Медведчуком. Казали навіть, що він — мій рідний батько. Це вже просто перебор

Ірина Славінська: А протилежна сторона — це хто: Росія чи непризнані республіки?

Надія Савченко: Я думаю, що це було за їх спільною угодою. 

Ірина Славінська: Надю, говорять про те, що ця зворотня сторона намагається прив’язати процес звільнення заручників до тотальної амністії. Про що конкретно йдеться? Власне, чи йшлося на цій зустрічі взагалом про механізм амністії?

Надія Савченко: Я вам чесно скажу, що ні про яку амністію не йшлося, навіть слово амністія на цій зустрічі не називалося. Тобто, Мінськ працює за багатьма напрямками: політичний, гуманітарний, безпековий, економічний тощо. В даному контексті йшлося саме про гуманітораний напрямок. Звичайно ж, не можна роз’єднати ці напрямки повністю, тому що один зачіпає інший. Під час переговорів у нас була дискусія, ми сперечалися з привоту багатьох аспектів, але основним напрямком для досягнення результату був саме обмін військовополоненими. 

Ірина Славінська: Ви вже назвали прізвище Рубана. Його часто пов’язують із колами впливу Віктора Медведчука. Що про це можна сказати? 

Надія Савченко: Ви знаєте, я чую, що і мене часто пов’язують з Віктором Медведчуком. Казали навіть, що він — мій рідний батько, що мене в принципі дуже обурило, тому що, журналісти, не будьте ви вже свинями! Міц рідний батько — це Савченко Віктор Григорович, який помер у 2003 році. Він був прекрасною сильною людиною. Був інженером сільськогосподарської техники. І говорити такі вже нісенітниці — це вже просто перебор.

Анастасія Багаліка: А ви знайомі з Медведчуком?

Надія Савченко: Я не знайома з Віктором Медведчуком. Та, в принципі, не виключаю, що рано чи пізно ми познайомимося. І коли це відбудеться, я зможу чесно людям сказати, що ми вже знайомі. 

Анастасія Багаліка: Наскільки ви відчуваєте його вплив у темі звільнення заручників? Адже він є одним з представників України в цьому питанні, офіційно принаймні. 

Надія Савченко: Ви знаєте, я не можу відчувати його вплив, тому що, як мінімум, я не бачила його роботу. Я не бачила, який він перемовник: як він себе поводить, яка в нього риторика, інтонації, жести.  Я тільки постійно чую якісь заяви — там, від Геращенка або від когось іншого, що він, мовляв, там… Але, знов таки, це лише плітки. Для того, щоб, як ви сказали, я оцінила його вплив, я повинна напряму побачити роботу людини. 

Ірина Славінська: І стосовно повноважень для участі в переговорах.

Надія Савченко: Мені надав всі повноваження український народ, щоб я діяла в його інтересах. Батьки, які просять повернути їхніх дітей, і діти, які просять повернути їхніх батьків — оце мені найвиші повноваження. Інших повноважень — від колег чи президента — мені для роботи не потрібно. 

Ірина Славінська: А що можна сказати про вашу взаємодію, якщо вона є, з іншими учасниками Мінського процесу? Чи ви спілкуєтеся, обмінюєтесь ідеями, радитесь щодо стратегії перемовин?

Я пропонувала співпрацю Ірині Геращенко і Петру Порошенко, та вони не зацікавились

Надія Савченко: Я зараз згадаю,кого ж я там знаю. Здається, тільки Ірину Геращенко. Тому що я не знайома з Леонідом Кучмой, Медведчуком і хто там ще задіяний в групі. А, ще знаю людей з СБУ, які працюють по гуманітарному напрямку. Я півроку намагалася скоригувати наші дії, починаючи від президента, якому я пропонувала свою роботу в цьому напрямку. Тому що я це пережила, я знаю, як це можна зробити ефективніше. Я так само не одноразово говорила з Іриною Геращенко. Що готова допомагати, долучатися до Мінського процесу. Будь-якого контакту з їхньої сторони я не побачила.

Ірина Славінська: Вас ігнорували чи відмовили? Як це було? Ви написали до президента звернення?

Надія Савченко: Ні, я йому не писала. Ми з ним говорили на цю тему. Це було ще десь одразу після мого повернення. Я вже не пам’ятаю, що він мені сказав, але якось так: працюють, працюють. Від Ірини Геращенко я почула, що вони працюють за якоюсь методичкою, затвердженою президентом. Я тоді не зрозуміла, чому президент затверджує якусь методичку. В принципі, це не є навіть в межах українського законодавства і не є потрібним, Але я все ж таки на побавила в них бажання співпрацювати. І, вивчивши їхні методи, проаналізувавши, скільки часу це вже продовжується, і так само проаналізувавши інформацію з різних сторін, я все ж таки вирішила, що я повинна зробити те, що я повинна зробити. 

Анастасія Багаліка: Дуже цікава була реакція з боку Кремля, принаймні, Дмитро Пєсков, прес-секретар президента Путіна, сказав таку цікаву фразу, що значимість і результативність зустрічі Надії Савченко з Плотницьким і Захарченком залежить від того, наскільки керівництво України надає значення подібним контактам. Така розмита фраза, як в анекдоті про можливість зустріти динозавра на Майдані: зустрінеш чи не зустрінеш? Як би ви інтерпретували цю його фразу? Що вона насправді означає?

Надія Савченко: Давайте розберемося в тому, що я добре відчула на собі за два року в російській колонії. Видимість демократії не означає наявність демократії. У них є імперство. І у них в свідомості не вкладається, як це так, що народ може бути владою. У них це й в Конституції навіть не прописано в принципі. І в них голові не вкладається: як це так, не має найголовнішого, який все вирішує. У них-то є імператор. А у нас є рівна влада. Настільки, наскільки київська влада буде надавати цьому значення. Я і є влада. Я надаю цьому значення, великого. 

Анастасія Багаліка: Очевидно, російське і українське розуміння влади різняться.

Надія Савченко: Так. Але я влада не тому, що я депутат. А тому, що я, перш за все, народ.

Ірина Славінська: Надю, якщо повернутися до теми нових заручників, зараз в Криму тривають арешти. Ну і, власне, з’являються ті, хто поповнює список полонених. До них застосовують катування. Їх перевозять в Москву, як свого часу перевезли вас. Скажіть, чи буде корегуватися список Мінська з огляду на це?

Надія Савченко: І в Мінську говорилося так само про те, що всі, хто знаходиться в Росії, не є прив’язаними до Мінського протоколу. Цей документ укладався не мною. Він укладався нормандським форматом , і далі розвивався, на жаль, без моєї участі. Я на той час не могла ще фізично брати там участь. Все це — результат політичного невміння вести дипломатію. І він буде продовжуватися, і може не закінчуватися вічно, поки ми не розірвемо це кільце і не знайдемо якийсь вихід із цієї ситуації. 

В Мінську говорилося про те, що всі, хто знаходиться в РФ, не є прив’язаними до Мінського протоколу

Ви ж розумієте, що таке окуповані території? Вони під їхньою владою. Де-факто. Де-юре вони можуть бути не признані ніколи, але по факту всі наші люди там. І з ними можуть вчинити так, як Сталін колись вчинив із кримськими татарами, виселевши, виморовши їх геноцидом. Мовляв, вони там всі терористи. Чи як там їх називають? Українські шпіони і агенти. І ми не здатні захистити наших людей. 

Анастасія Багаліка: Де-факто, кожний, хто залишається на непідконтрольній території, є заручником. Але є різниця — на волі, чи у в’язниці.

Надія Савченко: Воля — це теж поняття умовне. Я хочу, щоб ситуація, про яку ви зараз говорите, припинилася. І я знаю, що це можливо. Але для цього треба розірвати це коло. 

Анастасія Багаліка: Знов повертаючись до зустрічі в Мінську. До чого конкретно домовилися і чого конкретно вимагають? Це переговори про що?

Надія Савченко: Ну, по-перше, ніхто нічого не від кого не вимагає. Якщо б ми йшли туди щось один від одного вимагати, ми б ні про що не домовилися. Як я вже казала, одне із головних питань, у якому ми дійшли згоди із Захарченком і Плотницьким в присутності російської сторони — це те, що починати потрібно з реальних живих людей. Не повернути інших. Але цих ми можемо врятувати, і ми повинні це робити. 

Ірина Славінська: А хто був з російського боку присутній?

Надія Савченко: Його ім’я вже називали різні ЗМІ. Це член контактної групи по переговорам в Мінську з гуманітарних питань. Ім’я — Андрій, а прізвища я не пам’ятаю.  

Анастасія Багаліка: Надю, скажіть, щодо Мінського процесу, у вас не складається враження, що це навмисне затягування часу? Адже саме таке враження складається в тих, хто спостерігає за ними ззовні. 

Надія Савченко: У мене складалося таке саме враження, коли я стежила за ним ззовні. Тому я і спробувала зробити щось ізсередини, щоб це не було затягування часу. І я чекаю на цей прорив. 

Ірина Славінська: Я читала колонку Павла Казаріна, нашого колеги з “Радіо Свобода”. Він у діях з боку бойовиків так званих “ЛНР”-“ДНР” бачить стратегічну мету добитися, з рештою, проведення виборів, амністії бойовиків, виборів на правилах бойовиків — з їхнім контролем, з їхніми партіями, щоби не допускати туди українські партії і так далі. На ваш погляд, яка насправді мета ватажків, які називають свої угрупування “ЛНР” і “ДНР”?

Надія Савченко: Люди, ну якщо ми хочемо постійно бачити в своїх — тільки дурнів, в чужих — тільки найхитріших і найрозумніших, то ми так в дурнях і залишимося. Я не побачила в цих двох людях манії величчя й жаги до влади. Я побачила в їх очах біль за тих людей, яких вони повели за собою як ватажки, які їм повірили. Я побачила в їх очах відповідальність — за те, що ці люди зараз замерзають, помирають. Тому що вони хочуть далі — будемо бачити. Але компроміс можливий.