У паліативну допомогу йдуть ті, хто має досвід втрати — Шаповал

Гостя — менеджерка програми «Громадське здоров’я» Міжнародного фонду «Відродження» Ксенія Шаповал.

Ксенія Шаповал: До початку пандемії паліативна допомога почала розвиватись із 1997 року. У Радянському Союзі не було такого виду допомоги, тому починати було важко. Діяльність ускладнювало також повне табуювання цієї теми в суспільстві взагалі. Нашим першим завданням була легалізація певних наркотичних засобів на державному рівні, і нам вдалось цього досягти.

Так зійшлося, що початок «Програми медичних гарантій» збігся із початком пандемії, паліативна допомога була визнана невід’ємною частиною системи громадського здоров’я. Із 2020 року почалося впровадження пакету паліативної допомоги в програмі медичних гарантій.

На жаль, сьогодні проблема з отримання знеболювальних наркотичних препаратів лежить у площині не обізнаності з законодавством лікарів та фармацевтів. Адже починаючи з 2013 року лікар має право виписати призначення до 15 діб, і в Україні досить широкий перелік медикаментів, якими можна це робити. У нас є свої виробники і таблетованих засобів, і ін’єкцій, є поставники знеболювальних пластирів.

Якщо порівнювати Україну з країнами пострадянської епохи — нам є чим пишатися. У нас збільшується кількість закладів, які впроваджують паліативні послуги. У зв’язку з пандемією ми працюємо радше на погашення пожеж, аніж на спланований розвиток. Також нам треба навчитись усвідомлювати власний клінічний досвід та впроваджувати міжнародні стандарти.

У 2018 році було біля 1700 стаціонарних ліжок паліативної допомоги по всій Україні та 9-10 мобільних служб, які надавали таку допомогу вдома. Зараз ми говоримо про кількість, яка в сотні разів більше — це близько 350 закладів, які задекларували надання паліативної допомоги, та близько 400 мобільних бригад.

Паліативна допомога ґрунтується на медичних сестрах. Саме ці люди доглядають після операцій, саме вони створюють комфорт та якість життя пацієнту. Із лікарями важче, адже вони на початку сприймають паліатив як власний не успіх. Їх іще з медичної школи вчили, що вони повинні допомагати хворому, лікувати його і, зрештою, зробити здоровим. Але, наприклад, якщо у 92-річної людини тромбоз, то говорити про операцію просто смішно. Тому лікарі паліативної допомоги це люди, які вже пережили втрати, які мають право разом з родичами сумувати за людиною. Для більшості медиків паліатив — це поразка, принаймні, вони повинні подолати це усвідомлення, для того, щоб змінити своє сприйняття цієї проблеми.

Основні завдання фонду — навчити лікарів, соціальних працівників, молодший медичний персонал, медичних капеланів правильному розумінню паліативної допомоги та організації її надання. Також повинні бути доказові стандарти паліативної допомоги, і їм мало бути — їх повинні дотримуватися.

Велику увагу приділяємо роботі з місцевими громадами, місцевими адміністраціями для залучення коштів саме на місцях.

Величезний шмат роботи — інформаційні кампанії. Часто сам пацієнт не знає, що він має право бути знеболеним, отримати догляд, підтримку паліативної допомоги.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS