В польському суспільстві резонує ідея української боротьби, – Хруслінська

Лариса Денисенко: Ювілейна медаль, якою вас відзначив президент України до 25-річчя незалежності, пов’язана з проектом, яким ви опікуєтеся, «Україна 25». Розкажіть про нього детальніше.

Ізабелла Хруслінська: Десь у березні цього року, знаючи, що цей рік дуже важливий для України, бо це 25 річниця незалежності, ми вирішили, що спробуємо залучити людей, яким буде цікаво святкувати цю річницю у Польщі. Насправді це і є лозунг: «Запрошуємо всіх святкувати 25 років незалежності». Ми відкрили спеціальний сайт. На цьому сайті запросили всіх долучатися, тобто записувати вітання. 12 вереснями передаємо ці підписи у посольство України в Варшаві.

Але також ми запросили долучатися всі організації, які мають заплановані заходи, пов’язані з Україною. На сайті є календар цих заходів. Ми зробили виставку: «25 років незалежної країни: Україна, яку ми не знаємо». І ця виставка вже їздить по Польщі. Ця виставка не тільки фотографічна, ми хотіли передати якийсь меседж про Україну. Найкращі українські фотографи передали свої роботи на виставку безкоштовно. Це роботи пов’язані з війною на сході, з Революцією Гідності, а також з волонтерським рухом, який підтримує армію. А також є фото з різних закутків України.

Андрій Куликов: Ваш сайт не атакували хакери?

Ізабелла Хруслінська: Ми живемо в світі, де дуже важко пробитися з позитивом. Ми знаємо, що у Польщі є багато людей і громадських організацій, зацікавлених у співпраці з Україною. І тут промоція України і української культури – це дуже важлива частина того, що робиться із залученням української громади в Польщі.

Історія – це дуже важлива частина цієї виставки. Ми, звісно, не починаємо з козацьких часів, а розповідаємо про кінець 80-х років, період, коли Україна здобула незалежність, про українських дисидентів. Дисидентський український рух дуже важливий і мало відомий у Польщі. Також ми показуємо Революцію на граніті. Для мене промоція України є пояснення, що є Україна не через призму стереотипів. І те, як на неї можна дивитися, не через виключно критичні речі.

Андрій Куликов: Уявіть, що вас зараз слухають люди, які ніколи вашої виставки не побачать. Але ви маєте 30 секунд, щоб пояснити їм, що таке Україна.

Ізабелла Хруслінська: Я можу сказати, що є Україна для мене і що я намагалася передати у цій виставці. Перше – це намагання українського суспільства здобути свою незалежну країну, за яку воно готове було платити велику ціну. Ми також спробували не через фото, а через текст пояснювати найбільш базові речі, що сталося і чому. Україна для мене – це захоплення вибухом української культури в 1990-х роках. В Польщі українські музика і література відомі. Добре, що ми видаємо багатьох ваших письменників польською але шкода, що про деяких взагалі не говоримо.

Для мене в Україні важливою є громадськість. Тому у цій виставці показано також і волонтерський рух, який від самого початку допомагає українській армії. Часто буваючи в Україні, я також бачу цю неймовірну енергію і ту кількість речей, які ці люди роблять. В Польщі це, на жаль, мало відоме.

Лариса Денисенко: Стереотипи і штами існують в кожної нації стосовно своїх сусідів. Які вони були у поляків стосовно українців у 90-х роках і якими є зараз?

Ізабелла Хруслінська: В 90-х Україна була мало присутня в нашому інформаційному просторі тому що для Польщі це був також складний і інтенсивний період. Це помінялося на різних рівнях. Перший рівень – суспільний. Як ти можеш дивитися на країну, про яку майже нічого не знаєш, про яку мало говориться в ЗМІ, а якщо говориться, то про негативи.  Коли мова йде про сучасну Україну, то інтерес викликала Помаранчева революція, потім він впав але знову повернувся в часи Євромайдану. Для польського суспільства, яке чутливе до таких романтичних речей як боротися і не здаватися, це викликало бурхливу увагу.

Є ще рівень на якому стереотипи справді живі, це історичний рівень. Тобто дивитися на українців через історію непростих польсько-українських стосунків. Тут стереотип негативний. Ми знаємо, що тут головний лозунг «українські різуни» і протягом століть від козацьких часів цей стереотип існує. Але суспільства не монолітні. Є частина поляків, які взагалі не цікавляться Україною. І є якась частина польсткого суспільства, яка взагалі нічого не знає про Україну. Тоді ця інформація через картинки, намальовані ЗМІ, досить важко пробивається.

Лариса Денисенко: Україна і Польща зараз на стадії війн парламентів, які ухвалюють симетричні рішення щодо визнання певних історичних подій геноцидом. Як ви вважаєте, чим це закінчиться?

Ізабелла Хруслінська: Я не підтримую рішення польського сейму. Я вважаю, що цього не повинно було статися. Звісно, що мене ніхто не питав. Я би хотіла, щоб ми говорили про традицію українсько-польської співпраці.