В Україні буде створено службу якості освіти, що проводитиме аудит шкіл кожні 10 років

Нова служба якості освіти, на відміну від існуючої, проводитиме аудит шкіл. Відповідно, школи знатимуть, на що їм орієнтуватися у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, управлінських рішень і в організації навчального процесу, говорить освітня експертка.

 

Ірина Славінська: Чи є якась дуже важлива зміна, яку не помітили в медіа?

Ірина Когут: Я би хотіла привернути увагу найширшої громадськості до новації, яку передбачає закон «Про освіту» — запровадження національної державної служби якості освіти. Вона є дуже відмінною від тієї системи, яка наразі є в Україні. Це те, з чим не стикається більшість громадян, навіть батьки дітей, але це та реальність, в якій живуть освітяни. Це зовнішній контроль — те, як перевіряють роботу вчителів, директорів шкіл.

Ми, освітяни, звикли до того, що школи перевіряють місцеві управління освіти. Це одна з причин, чому їх так не люблять. Але в цьому є поганий парадокс, бо ці ж самі управління освіти призначають директора, вони ж формально набирають на роботу вчителів. Практично ці люди перевіряють свою ж роботу. Замість того, щоб допомагати школам розвиватися і ставати кращими, забезпечувати їм методичну підтримку, навчати інноваційним методам викладання, ці люди перевіряють дотримання рекомендацій, норм, наказів або власних забаганок. Це ситуація конфлікту інтересів і вона не відповідає найкращим світовим практикам забезпечення якості освіти.

Тому закон пропонує створити незалежну установу, яка не буде пов’язана з повсякденною діяльністю навчальних закладів, не буде втручатися в цю діяльність. Натомість один раз на десять років представники обласних відділів державної служби якості освіти будуть приїжджати в школу з аудитом.

Аудит — це щось відмінне від інспекції. Люди, які працюють у бізнесі та в громадських організаціях, уявляють, що таке аудит — перевірка дотримання стандартів і норм. Якщо наші школи перейдуть на систему аудиту замість інспекції, ми маємо очікувати на розробку стандартів і норм, формалізацію найкращих практик управління й організації навчального процесу. Школи знатимуть, на що їм орієнтуватися в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, управлінських рішень і в організації навчального процесу. Аудитори будуть приїжджати і дивитися, чи школа працює оптимально і ефективно як механізм, а також даватимуть поради.

Андрій Куликов: А чому раз на десять років?

Ірина Когут: Насправді, десять років — це звичний для освітян цикл. Попередній формат — атестація навчальних закладів — також відбувалася раз на десять років, просто проводили її місцеві управління освіти. Насправді, аудит можна буде провести і раніше, позачергово на вимогу деяких заінтересованих сторін.

По-перше, це може бути засновник — місцева влада, якщо бачить, що директор з усією даною йому автономією не справляється з роботою (скажімо, діти погано складають ЗНО). Також аудит може ініціювати наглядова або піклувальна рада — орган, до якого залучена громадськість і батьки. Аудит може ініціювати педагогічна рада. Це важливо для самих вчителів, бо це інструмент їхнього впливу на політику всередині закладу.

Андрій Куликов: Коли я навчався, здається, була ще така форма контролю, яка називалась «контрольна райвно» чи «контрольна міськвно». Така форма зберігається?

Ірина Когут: Оцінка якості — це далеко не тільки оцінка навченості дітей. Важливо, щоб була зовнішня перевірка того, наскільки діти опанували вимоги держстандарту. Але це планується все-таки робити у вигляді ЗНО, державної підсумкової атестації після кожного циклу середньої освіти.

Аудит буде більше стосуватися оцінки процесів. Це не звичні нам контрольні. Фахівці, найкращі педагоги та управлінці приїдуть у школу і подивляться, як директор приймає рішення, чи вони відповідають законодавству, найкращим рекомендаціям, чи всі вчителі належним чином ознайомлені з системою оцінювання учнів, чи ця система є прозорою, чи оцінювання відповідає критеріям і так далі.

Дуже важливо, щоб у цей аудит включили також оцінку батьків і учнів: наскільки для них навчальний процес і перебування в школі є комфортними, приємними і наскільки вони задоволені.

Оцінка якості — це не лише навченість дітей, але й процеси управління та комфорт усіх учасників процесу

Дзвінок слухача. Сергій Федоринчик, Київ. Чи обґрунтовано вжито поняття «служба», якщо передбачені контрольні функції?

Ірина Когут: Дійсно, в законі за цією установою прописані контрольні функції. Вона буде перевіряти також і дотримання ліцензійних умов навчальними закладами, буде атестувати освітні програми, які виходять за рамки типових. Але все-таки вона називається службою і, будемо відвертими, це дещо політичне рішення. В ідеології реформи питання забезпечення якості було в тому, щоб відійти від інспектування як чогось такого, що має налякати і оштрафувати, до системи підтримки і допомоги навчальним закладам — безкоштовна послуга з аудиту.

Можливо, нам доведеться надалі узгоджувати з термінологією системи державного управління, але все-таки ідейно мені ця назва подобається набагато більше, ніж шкільна інспекція, як вона могла би називатися.

Андрій Куликов: На що ми, журналісти, ще звертаємо недостатню увагу, на вашу думку?

Ірина Когут: Є одне питання, на яке звертають увагу, але, на жаль, зовсім не в тому ключі, в якому хотілося б. Це маленькі сільські школи. Зараз хвиля популізму трохи стихла. Але ще кілька років тому народні депутати, журналісти дуже любили говорити, що злочинна влада (неважливо, хто був у той час у владі) закривала маленькі сільські школи. Зараз освіта в сільській місцевості буквально поставлена на край прірви, ми бачимо це зі статистики, з дуже сумних результатів ЗНО з року в рік.

Цього року ми порахували, яка частка випускників сільських шкіл вступає до вищих навчальних закладів: 36%дітей. І більше половини міських випускників потрапляють у виші. При цьому в сільській місцевості значно менше (на 15%) дітей залишається вчитися в школі після дев’ятого класу. Загалом ми бачимо, що сільська молодь має набагато нижчий рівень доступу до освіти. Навіть при тому, що виші, в які вони можуть потрапити через свої низькі бали ЗНО, — це зовсім не ті виші, в які може потрапити міська молодь.

Ірина Славінська: Але про сільські школи говорять, що їх позакривають. Як це може позитивно вплинути на кількість випускників, які вступають до вишів?

Ірина Когут: Їх не просто позакривають. Позакривають навчальні заклади, де дуже мало учнів, де вчителів часто стільки ж або більше, ніж дітей.

Андрій Куликов: А дуже мало і мала школа — це скільки?

Ірина Когут: Є нормативне визначення: школа 1-11 кл. І-ІІІ ступенів, де менше ста учнів, перших-дев’ятих, де менше сорока учнів. Початкові школи закривати не планується. Це можна зробити на розсуд місцевої влади, але не рекомендують.

Школи, в яких є кілька десятків дітей, неспроможні забезпечити якісну освіту, реалізувати реформу, до них дуже складно дістатися, дуже складно навчити там вчителів, там часто критично не вистачає вчителів-предметників, люди вимушені викладати те, в чому вони некомпетентні. Ідея в тому, щоб посадити дітей на автобуси і довезти до опорних шкіл, які нормально обладнані, в які можна закупити хороші лабораторії, де можна навчити вчителів і так далі.

Але, на жаль, це рішення важко дається місцевій владі. Навіть у нових об’єднаних територіальних громадах, де, здавалося б, це можна зробити трохи простіше. Процес об’єднання шкіл йде дуже сутужно зокрема й тому, що ми досі мислимо в категоріях: нема школи — нема села. Ми не мислимо в категоріях майбутнього дітей, які мешкають в цих селах. Все-таки не школа є метою освіти, не працевлаштування вчителів. Метою існування освіти є навченість учнів і їхні шанси на хороше життя.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.