Нова служба якості освіти, на відміну від існуючої, проводитиме аудит шкіл. Відповідно, школи знатимуть, на що їм орієнтуватися у системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, управлінських рішень і в організації навчального процесу, говорить освітня експертка.
Ірина Славінська: Чи є якась дуже важлива зміна, яку не помітили в медіа?
Ірина Когут: Я би хотіла привернути увагу найширшої громадськості до новації, яку передбачає закон «Про освіту» — запровадження національної державної служби якості освіти. Вона є дуже відмінною від тієї системи, яка наразі є в Україні. Це те, з чим не стикається більшість громадян, навіть батьки дітей, але це та реальність, в якій живуть освітяни. Це зовнішній контроль — те, як перевіряють роботу вчителів, директорів шкіл.
Ми, освітяни, звикли до того, що школи перевіряють місцеві управління освіти. Це одна з причин, чому їх так не люблять. Але в цьому є поганий парадокс, бо ці ж самі управління освіти призначають директора, вони ж формально набирають на роботу вчителів. Практично ці люди перевіряють свою ж роботу. Замість того, щоб допомагати школам розвиватися і ставати кращими, забезпечувати їм методичну підтримку, навчати інноваційним методам викладання, ці люди перевіряють дотримання рекомендацій, норм, наказів або власних забаганок. Це ситуація конфлікту інтересів і вона не відповідає найкращим світовим практикам забезпечення якості освіти.
Тому закон пропонує створити незалежну установу, яка не буде пов’язана з повсякденною діяльністю навчальних закладів, не буде втручатися в цю діяльність. Натомість один раз на десять років представники обласних відділів державної служби якості освіти будуть приїжджати в школу з аудитом.
Аудит — це щось відмінне від інспекції. Люди, які працюють у бізнесі та в громадських організаціях, уявляють, що таке аудит — перевірка дотримання стандартів і норм. Якщо наші школи перейдуть на систему аудиту замість інспекції, ми маємо очікувати на розробку стандартів і норм, формалізацію найкращих практик управління й організації навчального процесу. Школи знатимуть, на що їм орієнтуватися в системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників, управлінських рішень і в організації навчального процесу. Аудитори будуть приїжджати і дивитися, чи школа працює оптимально і ефективно як механізм, а також даватимуть поради.
Андрій Куликов: А чому раз на десять років?
Ірина Когут: Насправді, десять років — це звичний для освітян цикл. Попередній формат — атестація навчальних закладів — також відбувалася раз на десять років, просто проводили її місцеві управління освіти. Насправді, аудит можна буде провести і раніше, позачергово на вимогу деяких заінтересованих сторін.
По-перше, це може бути засновник — місцева влада, якщо бачить, що директор з усією даною йому автономією не справляється з роботою (скажімо, діти погано складають ЗНО). Також аудит може ініціювати наглядова або піклувальна рада — орган, до якого залучена громадськість і батьки. Аудит може ініціювати педагогічна рада. Це важливо для самих вчителів, бо це інструмент їхнього впливу на політику всередині закладу.
Андрій Куликов: Коли я навчався, здається, була ще така форма контролю, яка називалась «контрольна райвно» чи «контрольна міськвно». Така форма зберігається?
Ірина Когут: Оцінка якості — це далеко не тільки оцінка навченості дітей. Важливо, щоб була зовнішня перевірка того, наскільки діти опанували вимоги держстандарту. Але це планується все-таки робити у вигляді ЗНО, державної підсумкової атестації після кожного циклу середньої освіти.
Аудит буде більше стосуватися оцінки процесів. Це не звичні нам контрольні. Фахівці, найкращі педагоги та управлінці приїдуть у школу і подивляться, як директор приймає рішення, чи вони відповідають законодавству, найкращим рекомендаціям, чи всі вчителі належним чином ознайомлені з системою оцінювання учнів, чи ця система є прозорою, чи оцінювання відповідає критеріям і так далі.
Дуже важливо, щоб у цей аудит включили також оцінку батьків і учнів: наскільки для них навчальний процес і перебування в школі є комфортними, приємними і наскільки вони задоволені.
Оцінка якості — це не лише навченість дітей, але й процеси управління та комфорт усіх учасників процесу
Дзвінок слухача. Сергій Федоринчик, Київ. Чи обґрунтовано вжито поняття «служба», якщо передбачені контрольні функції?
Ірина Когут: Дійсно, в законі за цією установою прописані контрольні функції. Вона буде перевіряти також і дотримання ліцензійних умов навчальними закладами, буде атестувати освітні програми, які виходять за рамки типових. Але все-таки вона називається службою і, будемо відвертими, це дещо політичне рішення. В ідеології реформи питання забезпечення якості було в тому, щоб відійти від інспектування як чогось такого, що має налякати і оштрафувати, до системи підтримки і допомоги навчальним закладам — безкоштовна послуга з аудиту.
Можливо, нам доведеться надалі узгоджувати з термінологією системи державного управління, але все-таки ідейно мені ця назва подобається набагато більше, ніж шкільна інспекція, як вона могла би називатися.
Андрій Куликов: На що ми, журналісти, ще звертаємо недостатню увагу, на вашу думку?
Ірина Когут: Є одне питання, на яке звертають увагу, але, на жаль, зовсім не в тому ключі, в якому хотілося б. Це маленькі сільські школи. Зараз хвиля популізму трохи стихла. Але ще кілька років тому народні депутати, журналісти дуже любили говорити, що злочинна влада (неважливо, хто був у той час у владі) закривала маленькі сільські школи. Зараз освіта в сільській місцевості буквально поставлена на край прірви, ми бачимо це зі статистики, з дуже сумних результатів ЗНО з року в рік.
Цього року ми порахували, яка частка випускників сільських шкіл вступає до вищих навчальних закладів: 36%дітей. І більше половини міських випускників потрапляють у виші. При цьому в сільській місцевості значно менше (на 15%) дітей залишається вчитися в школі після дев’ятого класу. Загалом ми бачимо, що сільська молодь має набагато нижчий рівень доступу до освіти. Навіть при тому, що виші, в які вони можуть потрапити через свої низькі бали ЗНО, — це зовсім не ті виші, в які може потрапити міська молодь.
Ірина Славінська: Але про сільські школи говорять, що їх позакривають. Як це може позитивно вплинути на кількість випускників, які вступають до вишів?
Ірина Когут: Їх не просто позакривають. Позакривають навчальні заклади, де дуже мало учнів, де вчителів часто стільки ж або більше, ніж дітей.
Андрій Куликов: А дуже мало і мала школа — це скільки?
Ірина Когут: Є нормативне визначення: школа 1-11 кл. І-ІІІ ступенів, де менше ста учнів, перших-дев’ятих, де менше сорока учнів. Початкові школи закривати не планується. Це можна зробити на розсуд місцевої влади, але не рекомендують.
Школи, в яких є кілька десятків дітей, неспроможні забезпечити якісну освіту, реалізувати реформу, до них дуже складно дістатися, дуже складно навчити там вчителів, там часто критично не вистачає вчителів-предметників, люди вимушені викладати те, в чому вони некомпетентні. Ідея в тому, щоб посадити дітей на автобуси і довезти до опорних шкіл, які нормально обладнані, в які можна закупити хороші лабораторії, де можна навчити вчителів і так далі.
Але, на жаль, це рішення важко дається місцевій владі. Навіть у нових об’єднаних територіальних громадах, де, здавалося б, це можна зробити трохи простіше. Процес об’єднання шкіл йде дуже сутужно зокрема й тому, що ми досі мислимо в категоріях: нема школи — нема села. Ми не мислимо в категоріях майбутнього дітей, які мешкають в цих селах. Все-таки не школа є метою освіти, не працевлаштування вчителів. Метою існування освіти є навченість учнів і їхні шанси на хороше життя.
Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.