В Україні труднощі з доступом до знеболення і замісної терапії, — фахівці

У другій частині першої години програми говоримо про те, що в Україні сформувалася громадська коаліція і почалася активна фаза підготовки участі України у спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій темі наркотиків та наркополітики держави.

Детальніше про це говоримо з гостями студії менеджеркою напрямку наркополітики програмної ініціативи «Громадське здоров’я» міжнародного фонду «Відродження» Ксенією Шаповал та пацієнтом програми замісної терапії, членом правління Всеукраїнської асоціації учасників замісної терапії Андрієм Яровим.

Ольга Веснянка: Про що саме йдеться, що Україна має представляти на рівні Генеральної Асамблеї ООН?

Ксeнія Шаповал:  Треба пояснити, що Україна, як держава, має досить довгу історію членства в ООН і в відповідних комітетах, які стосуються медичних питань. Кілька років тому, світова спільнота визнала, що в країнах, що розвиваються, до який належить і Україна, ситуація з доступом до лікування контрольованими препаратами є досить невтішна. Маються на увазі препарати опіоідної групи: морфін та інші препарати, що застосовуються як знеболювальні для хронічно хворих пацієнтів та для замісної терапії.

В Україні потреба пацієнтів в таких препаратах не задовольняється. Та політика і практика, яка раніше застосовувалася в Україні, призвела до того, що лікарі почали боятися застосовувати ці препарати. У нас 100 тисяч пацієнтів щорічно помирає від онкологічних захворювань, тому потреба в таких препаратах є досить великою. Саме ці люди потребують морфіну.

Сесія ООН в квітні цього року буде присвячена саме цим питанням. Але держава Україна має висловити свою позицію і проголосувати за більш гуманну наркополітику.

Ольга Веснянка: Пане Андрію, скажіть як багато нині в Україні пацієнтів, що знаходяться на замісній терапії?

Андрій Яровой: На жаль, таких пацієнтів приблизно всього 8500 осіб. Це дуже мало. В таких країнах, як Велика Британія їх більше 100 тисяч, у Німеччині – 90 тисяч. Вулиці Києва насичені важкими наркотиками, але якщо людина хоче подолати цю проблему і встати на шлях одужання, вона не може цього зробити, бо в київській програмі замісної терапії просто немає місць.

Анастасія Багаліка: Тобто у нас не вистачає самих препаратів?

Андрій Яровой: Наскільки мені відомо, глобальний фонд, який закуповує ці препарати для України, ще кілька років тому пропонував нам підтримку мінімум 20 тисяч місць. Але нашою країною така ініціатива не була підтримана.

Анастасія Багаліка: Ви казали, що вулиці міст завалені важкими наркотиками. Про які саме наркотики йде мова?

Андрій Яровой: Мова йде в першу чергу про лево-альфа-ацетил-метадол (LAAM) — синтетичний наркотик, який виробляють у підпільних лабораторіях.

Ольга Веснянка: Тобто, ми сьогодні говоримо про три групи пацієнтів: хронічно хворих, психічно хворих і наркозалежних. І мова тут йде саме про доступ до лікарських засобів. Намагання гуманізувати державну наркополітику триває роками. Чому це так?

Ксeнія Шаповал: Наше суспільство досить неоднозначно ставиться до питань, які стосуються суто медичного контексту. Також у нас вважають, що мають право негативно висловлюватися щодо проблем інших людей. Тут стоїть питання поваги і нашої людяності. Всього лише 15 % від всієї потреби у таких препаратах в Україні задовольняється. Це говорить про те, що величезна кількість пацієнтів в Україні щороку помирає у страшних муках, без знеболювального. Ми маємо це змінити.

В 2013 році Україною було затверджено прекрасну стратегію щодо наркополітики, проголосили прекрасні принципи і визнали вірні положення, але вона так і не була імплементована.  

Ольга Веснянка: У мене питання щодо прав пацієнтів. Чи належать до первинної правової допомоги питання того, що призначає лікар?

Ксeнія Шаповал: В Інтернеті є сайт, який називається „StopБіль” — це одна з наших кампаній. Там є вся необхідна інформація про правові центи, до яких можуть звертатися громадяни. Там також вказані переліки документів, за допомогою яких, можна написати оскарження на рішення лікаря на ім’я головного лікарі чи місцеве управління охорони здоров’я.

Ольга Веснянка: Пане Андрію, говорячи про наркополітику і ставлення держави до наркозалежних людей, як ви ставитеся до випадків нерозуміння цієї проблеми серед фактично нових людей у владі?

Андрій Яровой: Я був в шоці, коли прочитав те, що пан Ілля Ківа написав у своїй стрічці у фейсбку, що наркозалежних людей треба саджати до в’язниць. Такі висловлювання цілком співпадають з висловлюваннями його російського колеги Віктора Віна, який є директором Федеральної служби з контролю за наркотиками РФ. Таке враження, що наш Ілля Ківа користується висловлюваннями Віна, як власною методичкою. В Росії політика щодо наркозалежних людей зводиться до того, що їх всіх треба кинути в яму, облити бензином і спалити. Але ми декларуємо, що йдемо в Європу. Європейська наркополітика якісно відрізняється від російської. В Європі людей дійсно лікують, а наркозалежність там давно визнана хворобою.

Ольга Веснянка: З якими програмними документами Україна поїде на сесію Генеральної Асамблеї ООН?

Ксeнія Шаповал: Важко окреслити, які саме документи там будуть. Сьогодні вони лише готуються. Щодо ситуації, яка зараз є в країні, то у нас існує служба з контролю за наркотиками. Саме з їх ініціативи була затверджена національна стратегія щодо наркополітики. Це є досить правильна стратегія. З іншого боку риторика голови наркополіції викликає у багатьох, зокрема і у медичної спільноти, дуже багато запитань. Мені здається, що нові люди в нашій поліції мали б проходити певні тренінги і мати розуміння цієї ситуації.

Мені важко зараз казати про те, що хорошого чи поганого було у попередніх структурах, що відповідали за наркополітику в державі. Але риторика щодо наркозалежних людей була майже така сама, як і зараз. Але не було гучних заяв і публічних випадів. Я також можу сказати, що попередній департамент контролю за легальним обігом наркотичних засобів більш лояльно ставився до цих питань і до перевірок медичних закладів.