В Україні є компанії, які готові брати на роботу людей із синдромом Дауна

Гість розповідає про вже традиційний турнір «Кубок відкритих сердець» , шо нелавно проходив у Києві.

Тетяна Трощинська: Розкажіть про турнір з боулінгу, який відбувся сьогодні.

В’ячеслав Зирянов: В Україні на сьогодні близько 15 тис. людей із синдромом Дауна, з них 8 тис. — діти. Турнір, який сьогодні пройшов — це один зі способів залучення коштів і можливість бізнесу проявити свою корпоративну відповідальність.

Підсумок турніру — 150 тис. грн, які будуть скеровані на програми Центру раннього розвитку для дітей із синдромом Дауна. У нас є три відкриті турніри — пейнтбол, боулінг і міні-футбол. Вони відбувають тричі на рік: у вересні, листопаді та квітні.

Цього року за три  турніри ми зібрали більше 420 тис. грн. Гроші дають комерційні компанії. «Родзинка» івентів — ми запрошуємо батьків і дітей, які за гроші компаній отримують послуги. А вони такі сонячні, класні.

Ірина Славінська: Яка у вас професія?

В’ячеслав Зирянов: Я магістр соціальної роботи. Центр раннього розвитку святкував 6 років. За цей час кількість дітей, які отримали послуги і після центру пішли у садочок чи школу, зростає, збільшується професійність.

Зараз ми хочемо зробити акцент не тільки на дитині, а й на родині. Батьки розуміють, що «один у полі не воїн», і щось змінити можна тільки спільними зусиллями.

Скільки часу ви проводите вільний час із людьми з інвалідністю? Ми ставимо це питання батькам. Якщо ви не жертвуємо свій час іншим, як хтось допоможе вам?

Зараз ми намагаємося залучати нові родини до центру. У сім’ї завжди очікують, що народиться принц або принцеса, і коли народжується особлива дитинка, дуже важливо людей підтримати, дати їм надію.

Ірина Славінська: У садочках для дітей із синдромом Дауна створюють окремі групи, чи їх включають до звичайних груп?

В’ячеслав Зирянов: Вже майже 30 садочків у Києві приймають дітей із синдромом Дауна. Це може бути проста група, де звичайні діти. Є спеціальні садочки.

Нам неважливо, який це садочок, головне, щоб дитина реалізовувала право на дошкільну освіту.

Є приклади, коли людина із синдромом Дауна відкрила у Москві піцерію, у Фрації в «Ашані» людина працює, їй дали помічника. Наша мрія — щоб діти пішли працювати у ці комерційні компанії, які зараз їм допомагають. Бізнес вже готовий їх приймати.

Тетяна Трощинська: Чому ви влаштовуєте саме спортивні змагання?

В’ячеслав Зирянов: Це інструмент залучення коштів — проведення спортивних заходів — не новий. Ми подивились на досвід російської організації, яка так залучає кошти, і зрозуміли, що можемо те саме робити тут.

У компаніях є запит на корпоративне волонтерство. Наступний етап — це грошові пожертви.

Ірина Славінська: Які основні потреби людей із синдромом Дауна, крім дошкільної освіти?

В’ячеслав Зирянов: Їх багато, а ресурс у нас невеликий. Ми налаємо затребувані послуги. У жовтні був Київський марафон, і ми допомогли родині з Кривого Рогу, у яких 6-річний хлопчик із синдромом Дауна і лейкозом.

Тетяна Трощинська: Наскільки ситуація у Києві із дітьми із синдромом Дауна відрізняється від регіонів?

В’ячеслав Зирянов: У Києві ситуація трішки краща, тому що більше ресурсів. Ми радіємо, що батьки в регіонах дивляться на нас і об’єднуються, і ми їх також підтримуємо.

Щороку у нас проходить акція «LotsOfSocks», яка дозволяє сказати, що у нас є люди із синдромом Дауна, залучити кошти.

Цього року у нас була інновація — ми розповсюджували шкарпетки через наш сайт. Сума пожертви у нас починалась від 21 грн за пару, але ми залучили футболістів клубу «Шахтар», діти із синдромом Дауна виводили футболістів на матч.

Складність у тому, що Революція й події на Сході сильно впливають на благодійність. Ринок благодійних послуг в Україні тільки формується. У наших колег за кордоном 5% — корпоративні внески, а 95% — внески фізичних осіб, а в нас — навпаки.