В Європі й Америці Сергія Борткевича знають більше, ніж в Україні, - музиканти

Про донедавна маловідомого в Україні композитора Сергія Борткевича розповідають музиканти Темур Якубов і Євген Левкулич, засновники проекту «Борткевич в Україні»

Ведучі

Василь Шандро,

Тетяна Трощинська

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/03/hr_hh_2018-03-09_yakubov-levkulych.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/03/hr_hh_2018-03-09_yakubov-levkulych.mp3
В Європі й Америці Сергія Борткевича знають більше, ніж в Україні, - музиканти
0:00
/
0:00

13 березня в Колонному залі Національної філармонії України будуть виконуватися три фортепіанні концерти Сергія Борткевича в супроводі Національного симфонічного оркестру України.

 

Василь Шандро: Навіть ім’я Сергія Борткевича, мені здається, частина з нас не чула. Хто ж він такий і чому ми про нього зараз говоримо?

Євген Левкулич: Нещодавно якраз був день народження Борткевича. Він народився 28 лютого 1877 року в Харкові, де отримав освіту. У 1900 році виїхав до Лейпцига, щоб отримати консерваторську освіту як піаніст. Після того вирішив залишитись і робити кар’єру в Німеччині. Оселився в Берліні, викладав приватно та вів активну гастрольну діяльність. Складати музику почав саме під час перебування в Берліні.

Подальша доля композитора досить трагічна, тому що під час Першої світової війни він мав повернутись: його звинуватили в шпигунстві, що було неправдою. Він мав родинні зв’язки з представниками посольства тогочасної Російської імперії, тому постійно туди навідувався. Через це його звинуватили в тому, що він шпигував за німцями.

Борткевича вислали до Російської імперії, він повернувся до Харкова, де викладав у консерваторії. Також гастролював з концертами, підпав під опалу з боку більшовиків: його назвали буржуєм. І він мав або залишитись – невідомо якою була би тоді його доля, або тікати.

Він вирішив, що краще буде спробувати виїхати. Відправився до Криму, а звідти потрапив до Константинополя. Там заснував приватну консерваторію. Через два роки потрапив до Відня.

Темур Якубов: Завдяки зв’язкам, своїм друзям ще з часів консерваторії (не лейпцизької, а петербурзької, бо до того він ще навчався в Петербурзі) йому вдалося отримати громадянство, зав’язати певні зв’язки, відновити контакти з німецькими видавцями нот, з якими він раніше публікувався. Зрештою, мабуть, він так і не вийшов на той концертний рівень, який був до війни.

У Відні він прожив певний час і спробував повернутися до Берліна, бо завжди писав, що дуже любить це місто. Спробував знову зачепитися в Берліні, йому це не вдалося – політичні зв’язки, прихід до влади нацистів. Він був змушений повернутися до Австрії, де провів решту своїх днів. Дуже складним був для нього період Другої світової війни.

Євген Левкулич: Він писав у одному з листів до свого друга, що пише цей лист, сидячи у ванній кімнаті – це єдине місце в квартирі, яке можна було якось обігріти тією масляною лампою. Я взагалі не уявляю, як це можливо, тому що в його квартирі вирвало шматок стіни і він лежав на роялі протягом якогось часу. В кімнатах неможливо було жити взимку, тому що було холодно. Так вони переживали кілька років.

Темур Якубов: Окрім того, під час війни постраждали німецькі видавництва, з якими він співпрацював. Це, з одного боку, спричинило до того, що були втрачені деякі оригінальні рукописи нот, з іншого – оскільки видавництва були в основному в Східній Німеччині, яка потрапила під владу радянського табору, всі ці приватні видавництва були заборонені, все керувалося державою. І ноти Борткевича так із того часу не були видані, деякі твори досі розшукують. Буквально минулого року була прем’єра нот, які знайшли в 2013 році, але змогли отримати для виконання лише минулого року.

Василь Шандро: Інтеграція Борткевича в європейський музичний світ відбулася раніше, ніж повернення в український музичний простір?

Євген Левкулич: Насправді в Європі та Америці Борткевича знали краще і більше. Зараз в Україні він тільки входить в концертний репертуар і його тільки починають якось приймати, в Америці, Європі, навіть у Азії та Японії його грають та про нього пишуть.

Приїжджають музиканти, наприклад, із Америки й кажуть: «О, Борткевич! Ми знаємо, граємо та любимо». А в нас: «О, Борткевич! А це хто?»

Темур Якубов: Восени я був на конференції у Львові, де зібралися музикознавці зі всього світу. Коли ми спілкувалися між собою, які в кого теми, я говорив: «Борткевич». Наші знизували плечима, а, наприклад, американські гості говорили: «А, так, я знаю, слухав. Фортепіанний концерт – чудова музика». Ми зараз намагаємося це змінити.

Тетяна Трощинська: Чому взагалі так сталося?

Темур Якубов: Я думаю, тут є низка факторів. Не можна сказати, що якийсь один фактор був вирішальним.

Євген Левкулич: Можливо, його спеціально забороняли. Але ми не маємо документальних підтверджень, тому стверджувати це важко. Але важливий фактор, що не було нот – на території сучасної України не було нот.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Коментарi до запису