«Громадське радіо»
Вікторія Склярова, громадська діячка з Харкова, розповідає про нову цікаву триденну подорож Громадської ініціативи «Мандруймо Україною» з циклу «Жіночий вимір нашої історії» через Ніжин, Козелець, Лемеші та Чернігів.
Ольга Веснянка: Розкажіть, будь ласка, що вашу подорож. Наскільки я знаю, вона присвячена родині Розумовських?
Вікторія Склярова: Так. Центральним містом цієї подорожі є містечко Козелець і окремо садиба Дараганів або Покори, там де імператриця Єлизавета покорилася і поцілувала руку своїй новій свекрусі пані Наталії Розумисі. Пані Розумиха — це абсолютно надзвичайна жінка, яка виховала прекрасних синів, один з яких став гетьманом Кирилом Розумовським, другий допоміг Єлизаветі відродити Гетьманат, наш традиційний устрій. Цікава жінка, яка отримавши досить високе становище, перше що зробила — збудувала храм Різдва Богородиці у Козельці. Він і досі там є. Під час подорожі історію будівництва цього храму нам розкаже Денис Вітченко. Неподалік там ще є невеличка садиба Покори, вона зараз, на жаль, знаходиться у занедбаному стані. Про це розповідає Тарас Компаніченко в прекрасному сюжеті, який можна знайти у Google.
Сергій Стуканов: Яким чином вам спало на думку робити такі мандрівки з жіночим акцентом?
Вікторія Склярова: Наша ініціатива «Мандруймо Україною» існує вже з 2013 року. Одного разу мене попросили провести екскурсію для гостей з Голландії і зробити акцент на окупації Харкова під час Другої світової війни. І я побачила, що у нас говориться більше про технічний аспект війни, а мені хотілося показати голландцям саме людський вимір історії. Один з наших учасників «Українського клубу Слобідчини» пан Леонід Онищенко мав бабусю і маму, які мешкали в окупованому Харкові. Він розповідав дуже зворушливі історії, і я вирішила зробити першу екскурсію Харковом якраз у вимірі жіночої розповіді, тому що жінка це не десятки тисяч загиблих або наступ, жінка — це жива історія. Головний предмет, як каже Тетяна Ісаєва з Музею жіночої та гендерної історії, для жінки — це відро. Якщо у жінки забрали воду, вона ще набере, але якщо забрали відро, то їй вже не буде чим принести цю воду. В містах, де нині війна — така ж ситуація, тому дуже важливо і зворушливо бачити історію не з подачі політиків, а саме в подачі живої жіночої історії. Перше, що ми зробили, це провели п’ятигодинну подорож Харковом. Ми її спланували разом з Тетяною. До нас приєднались близько ста людей. І я вирішила наші подальші подорожі в циклі «Мандруймо Україною» подавати через призму жіночої історії. Минула наша подорож, початок якої Ви слухали онлайн, була присвячена трьом жінкам: Катерині Білокур, майже нашій сучасниці, Ганні Закревській, улюбленій жінці всього життя Тараса Шевченка, його натхненниці. Її шістнадцятирічну віддали заміж за бойового побратима її батька. Жорстокий чоловік — так само управляв і у родині. Шевченко з нею познайомився, коли вона була вже одруженою. Така ось нещаслива доля, але вона яскраво відображує тодішні смаки суспільства. Третя жінка — Раїна Могилянка-Вишневецька, яка залишившись у двадцять шість років удовою, заснувала три великі монастирі, які милують око досі. І ми всі три відвідаємо під час подорожі: Мгарський, Лубенський, Густинський і Ладанський, що під Прилуками.
Ольга Веснянка: Чи повторюються ваші маршрути? Як слідкувати за вашими мандрівками?
Вікторія Склярова: Нас дуже легко знайти. У Фейсбуці є група, яка називається «МАНДРУЙМО УКРАЇНОЮ!» Там є всі новини та анонси про наші подорожі. Жоден із семи маршрутів ми ще не повторювали, ми постійно їх видозмінюємо. Свої подорожі ми створюємо з самими учасниками, вони партисипативні. Під час подорожі кожен учасник 15 хвилин обов’язково розповідає про щось цікаве, що стосується теми нашої подорожі і що знає лише він.
Сергій Стуканов: Також я пригадав, що у вас проходять дуже цікаві екскурсії по літературних місцях Харкова, як от сюжет, пов’язаний з Миколою Хвильовим, згадалась інсталяція театру «Арабески»: «Ніч. Весна. Міст. Марія». 2013-й рік, 13 травня, тоді в Харкові з ініціативи руху «Простір свободи» відбувся фестиваль присвячений Миколі Хвильовому. Пригадую дуже цікаву екскурсію літературними місцями, тому що Харків — столиця тодішнього письменства.
Вікторія Склярова: Так, назва події — «Метрополія свідомого життя». Лише в ці дні, беручи участь у її підготовці, я відчула, що Харків — величезне місто-літературний музей.
Багато вулиць, площ, бульварів пов’язані з літературними читаннями та іншими літературними подіями. У перші дні Євромайдану ми з Сергієм Жаданом та Оксаною Забужко провели триденну акцію, присвячену Юрію Шевельову, який у своїх мемуарах «Я – мене – мені – і довкруги» зображує Харків не лише як літературний, а також як театральний музей, де творив Лесь Курбас та його друг Микола Куліш.
Ольга Веснянка: Те, що ви доносите історію через портрети жінок, дуже важливо. У багатьох країнах світу розвивається подача історії через життя жінок, навіть є міжнародний хештег #herstory. А розкажіть нам, будь ласка, про проект «Kharkiv Going Global»?
Вікторія Склярова: Це прекрасна ініціатива, яка народилася у Голови нашого клубу Слобідчини економіста-міжнародника Тараса Данька. Я всіляко підтримую цей проект, тому що він мені дуже близький. Гості нашого міста, люди, які інтегруються в нашу культуру, творять дух мегаполісу. Ми з Тарасом Даньком вирішили відкрити його світу. Всі культурні події ми вирішили творити за максимальною участю у будь-якій формі іноземних учасників з будь-яких місць. Ми вирішили максимально відкривати Харків людям. Ми творимо події, і про це все розповідаємо послам, які відвідують наше місто, науковцям, студентам, кому тільки можливо. Я особисто дуже багато екскурсій проводжу англійською мовою і для кожної групи готую індивідуальну екскурсію. У нас якось були інженери-авіабудівники з Китаю, і я повела їх до Харківського університету радіоелектроніки, де вони говорили з науковцями про п’єзоелектрики, які вживляють в колеса авто, щоб ті виробляли енергію. У нас у місті кожен знайде собі щось цікаве, якщо натрапить на харків’янина, який захоче відкрити своє місто.
Сергій Стуканов: До речі, перед початком програми ми згадували нашого спільного знайомого культуролога із Львова Романа Кіся. Він також бував у вашому місті і давав лекції, правда?
Вікторія Склярова: Так, звичайно. Саме пан Роман був натхненником створення нашого «Українського клубу Слобідчини» і тих нових смислів, над якими працює наш клуб і Харків. Саме пан Роман виступив на нашому Євромайдані і закликав нас, щоб ми зібрали книжки одразу після звільнення Слов’янська і відвезли до тамтешньої бібліотеки. І разом з ним ми мали круглий стіл з депутатом із Слов’янська. Саме він надихнув нас, щоб ми в дев’ятьох, зібравши велику коробку прекрасних дитячих книжок українською, з’їздили до Краматорська, коли Джамала давала свій концерт і передали їх українському розмовному клубу та місцевій бібліотеці.
Ольга Веснянка: Тобто Харків не стоїть одноосібно, він співпрацює з багатьма людьми. Але тут, мені здається, є й ексклюзиви. Ви говорите, що кожна людина на свій смак зможе щось цікаве знайти у Харкові. Коли ми говоримо про це місто, я завжди згадую Харківську правозахисну групу, яка дала освіту багатьом активістам в Україні. У вас є ще Центр гендерної культури та Гендерний музей, які існують лише у Харкові. Розкажіть про співпрацю з Центром гендерної культури в рамках проекту «Жінки в політиці».
Вікторія Склярова: Це дуже актуальна тема. Нещодавно в Києві пройшла зустріч, на якій були представниці з 12 областей України. І ми вирішили, що жінки у політиці мають об’єднуватись. Взагалі в будь-яких ракурсах потрібно шукати спільні точки дотику. У нас нещодавно саме в Центрі гендерної культури проходив великий круглий стіл, сесія стратегічного планування, на яку ми запросили активістів громадських організацій. Ми разом міркували над тим, щоб створити спільну платформу недискримінації: Харків як місто-центр діалогу,толерантності. І ми сподіваємось в реалізації наших проектів, які готуємо через точки дотику між громадськими організаціями, використати всю потугу майбутньої жіночої фракції в Харківській міській раді. Вона ще твориться і називається «Рівні можливості».
Сергій Стуканов: Харків був осередком «Розстріляного Відродження». Чи є у вас, можливо, якісь тематичні екскурсії, чи розповідаєте ви про діячок тодішнього мистецько-літературного руху, харків’янок, які активно творили в той час?
Вікторія Склярова: Перша жінка, про яку хочеться одразу згадати — Ксенія Костан, вона представниця, до речі, близького Вам народу меотійських греків з Приазов’я. В 20-ті роки вона перекладала фольклор меотійських греків українською мовою. Олена Думбур, сучасна харківська мисткиня, зобразила Касандру Костан у грецькому вбранні з кувшином для води, на ручку якого жінки чіпляли ключі.
Сергій Стуканов: Пані Вікторіє, ці речі близькі мені не лише тому, що я з Донеччини. Найцікавіше те, що моя прабабця є справжньою грекинею з Приазов’я, тому це для мене насправді влучно було!
Вікторія Склярова: Також у нас був цілий ряд літературних діячок одна з них дуже цікава — Галина Орлівна або Галина Мневська, на жаль, вона була репресована і розстріляна. Також була епатажна письменниця, кравчиня, Маруся Вольвачівна з маленького села Валківського району. Вона приїхала до Харкова і працювала модисткою. Ми нещодавно відкрили це ім’я багатьом харків’янам, самі про неї дізналися 7 років тому, на початку акції «Україна читає», коли ми приїхали в маленьке село Черемошна і від місцевих вчительок довідалися про цю письменницю. Наш театр «Студія Вінора» під керівництвом Ірини Іванівни Кобзар за два місяці створив прекрасну п’єсу за твором письменниці «Кажи жінці правду, та не всю» та зіграли її з аншлагом у місцевому клубі та одній з наших телепередач.
Ольга Веснянка: Прізвище мого батька — Леміш. Та й кажуть, прізвище писаря, який писав пріснопам’ятного листа турецькому султанові, говорячи про гумор, було саме Леміш. Мені цікаво, що в Лемешах будете показувати?
Вікторія Склярова: В Лемешах будинок Григорія Розума, там вони одружились із Наталею Розумихою, там у них народились діти.
Ольга Веснянка: Коли саме відбудеться подорож, присвячена родині Розумовських?
Вікторія Склярова: Наша подорож «Перлини Чернігівщини» відбудеться 27-29 серпня. Група вже майже закрита. До нас можна приєднуватись на будь-якому етапі.