«Відоме ім’я батька часто шкодить Софії Андрухович», — Тетяна Малярчук

Дмитро Тузов: Розкажіть про премію.

Тетяна Малярчук: Ця премія наділяється кожні 2 роки, цього року — вп’яте за час її існування. Вона названа на честь Джозефа Конрада, курується Польським інститутом. У журі — 50/50 — поляків та українців. Премія складається із 3000 євро і піврічного стажування у Польщі «Gaude polonia». Цього року було троє фіналістів — Софія Андрухович, Остап Сливинський і Олексій Чупа. Виграла Софія Андрухович.

Галина Бабій: Чи не зіграло у визначенні переможниці відоме ім’я її батька?

Тетяна Малярчук: Думаю, що ні. Це відоме ім’я їй часто шкодить. Ми знайомі, і я бачу, як їй важко боротися із цими стереотипами і відбиватися від навали звинувачень, що їй все легко здається, бо вона донька Андруховича.

Галина Бабій: Чим відрізняється міжнародна премія від національної для молодого літератора?

Тетяна Малярчук: Насамперед, національних премій в Украйні практично немає. Премія Шевченка — це велике зло. Не розумію, чому вона досі існує. Коли читаєш список імен номінантів на премію, розумієш, що ти їх не знаєш.

Галина Бабій: Які книжки українських авторів ви бачите у книгарнях Відня?

Тетяна Малярчук: Юрія Андруховича, Сергія Жадана «Месопотамія», Забужко, Юрія Куркова. Знаю, що перекладена книжка Софії Андрухович, і скоро вона теж буде у книгарнях.