Згадуємо неймовірного, талановитого та ліричного Володимира Івасюка. 18 травня 1979 року його знайшли повішеним в Брюховецькому лісі під Львовом. За версією слідства це було самогубство, але родичі до останнього наполягали на умисному вбивстві. Говоримо з близьким другом Володимира, композитором Олександром Злотником.
«Він був спокійним. Врівноваженим. Коли ми з ним вчилися в інтернаті імені Лисенка в Києві, він грав на альті, займався у Качеряна. Тоді якраз з’явилися перші фото Шварценеггера. І наші художники зробили качалку — звичайне «залізо», і він качав собі м’язи, хоча після цього йому треба було ще активно розігрівати руки і грати», — пригадує Олександр Злотник.
«Коли з’явилися його перші пісні, дуже багато відомих композиторів (я ніяк цього не розумів), не визнавали його. Вони казали, що це погано і ганьба української пісні. Але він зробив новий поштовх для української естрадної пісні.
Молодь сприймала його прекрасно, бо він передовий. Старі композитори хапалися за своє і доводили, що тільки так треба співати, а те, що робить Івасюк, — неподобство. Але час все розставляє на свої місця», — говорить композитор.
Олександр Злотник говорить, що не вірить у версію самогубства Івасюка, адже той мав хороші стосунки в родині, а на травневі свята він навіть планував спільну поїздку із Володимиром Івасюком:
«Я не думаю, що він міг нанести такого удару рідним своїм самогубством. Не думаю, що він міг би це зробити. Ми домовилися із ним зустрітися на травневі свята, поїхати трошки в Карпати. Я телефоную Володі першого травня — ніхто не бере слухавку, телефоную Чепурному (співак), кажу: «Де Володя?» Він каже, його вже другий день так. Ми не знали, що його фактично вже не було».
Повний варіант розмови слухайте в аудіоверсії. Тисніть блакитний трикутник праворуч вгорі. Щоби скачати файл і послухати пізніше, натисніть на хмарку.
«Я піду в далекі гори» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших його пісень (Володимир Івасюк написав її у 1968 році) у виконанні Квітки Цісик: