«Громадське радіо»
Андрій Сайчук: Яке місце письменника у сучасному світі?
Ростислав Семків: Європейській літературі вже близько тисяч років. І оскільки ніхто не припиняє писати. Значить, у цьому є сенс. У сучасному світі немає домінантного погляду на те, що має робити письменник: він може, але не мусить.
Жан-Поль Сартр у 1947 р. написав книжку «Що таке література?». Там він пише, що письменники мають бути ангажовані, не можуть пройти повз серйозні виклики часу, суспільні проблеми, вони мають відреагувати. Через Ла-Манш Оруелл пише те саме: письменник має бути соціально активним і мати свою позицію.
З іншого боку, є письменники, які вважають, що потрібно працювати із масштабнішими речами, не прив’язаними до часу. Пруст чи Кафка, які жили у час суттєвих змін, але не дуже реагували на це.
Сучасній літературі притаманна полістилічність. Якщо б хтось написав у романтичному ключі у другій половині ХІХ ст., коли панував реалізм, то таку б людину піддали осуду. Зараз людина може написати текст у будь-якому стилі, і він приживеться.
Анастасія Багаліка: Як українська література вживається зі світовою?
Ростислав Семків: Українські письменники досить сильно прив’язані до наших традицій і бачень. Зрештою, це на першому місці в усіх країнах. Може бути так, що текст народиться в національних межах, але вийде на міжнародний рівень. Не думаю, що у нас зараз є письменники, які можуть претендувати на всесвітню відомість, але в більшості літератур це не такий легкий процес.
Ми у пошуках і трансформації ідентичності, тому у нас реактивований романтичний імпульс. З іншого боку, існують сентиментальні тексти, є варіації авангардних речей.
Наша літературна традиція була перервана у 30-х роках, коли винищили кращих письменників, і перерваний розвиток почав відновлюватись щойно у 60-х. Новий прошарок літератури має п’ятдесят з лишком років, при тому що у нас колосальна традиція письма.
Бракує потужного розвитку драми, п’єс, тим не менше багато зроблено, окремі ланки пішли далеко вперед ― наприклад, дитяча література. Зараз хороша дитяча література і вже хороша програма у школі для 2-4 класу. А ті, хто виростає на хорошій дитячій літературі, потім вимагатиме якісної дорослої літератури.
Анастасія Багаліка: Наскільки закапсульований ринок української літератури?
Ростислав Семків: Я б сказав, що він досить відкритий. Значні зв’язки із сусідськими літературами ― польською, литовською, чеською. З’являються якісь ініціативи і далі ― перекладають на німецьку, німецькі автори приїжджають сюди.
Є заходи, які сприяють таким контактам: літературний фестиваль на львівському Форумі, «Книжковий Арсенал», Meridian Czernowitz, тобто література відкривається. Років п’ятдесят тому ці обміни були формальні, тому їм бракувало жвавості, чесності, свободи, а за відсутності свободи митець не буде нормально творити.
Андрій Сайчук: Але є ще диктат ринку, коли письменник мусить писати те, що видасть видавець.
Ростислав Семків: Так, але є певна різниця: якщо ти ідеш проти диктату ринку, ти будеш бідним, якщо ідеш проти диктату тоталітарної держави, ти будеш мертвим.
Андрій Сайчук: Десять років тому було тільки кілька письменників, які могли жити на гонорари. Зараз щось змінилося?
Ростислав Семків: Звичайно. Зараз все більше письменників має кошти від книжок. Попит на книжку зростає, видавництва повільно, але багатшають. Зростають продажі, з’являються додаткові можливості ― публічні лекції тощо.
Андрій Сайчук: Як письменникові вийти на міжнародний ринок?
Ростислав Семків: Якщо письменник хоче визнання, він насамперед має добиватися його на внутрішньому ринку в країні. Український ринок сильнішає. Треба відбутися тут, і тоді такі люди стають помітними і на Заході. Жадана почали перекладати майже автоматично.
Я переконаний, що західні літературні ринки потребують хороших письменників з України, тому що Україна цікавить в силу історичних подій. Але це не можуть бути випадкові письменники, про яких тут ніхто не знає.