Всі звикли, що народна музика - це самодіяльність, - Любомир Матейко

В студії Громадського радіо Любомир Матейко, художній керівник Київського академічного ансамблю української музики «Дніпро».

Василь Шандро: Наскільки викривленим є сприйняття в Україні народної культури? У зв’язку з тим, що радянський період, попри всі заслуги, приніс і певне декоративне уявлення про цю культуру.

Любомир Матейко: Абсолютно вірно. Тут вийшла двояка ситуація. З одного боку, ми, ніби законсервувалися в 70-х роках. Оскільки не було певного розвитку, наші експедиції їздили в села та записували весь матеріал, який залишився від наших пращурів. Наша культура дуже глибока. З другого – певне обмеження. Відбувалося копіювання колективів. Великого розвитку, крім наших найславетніших колективів, не було. Консервація залишила потужний пласт, який зараз можна опрацьовувати. Завдяки їй будь-яку древню мелодію можна опрацьовувати в різних стилях. Зараз ми працюємо саме в цьому напрямку. Декілька днів тому живу версію нашого концерту ми виклали в фейсбуці. За такий короткий термін ми набрали 10 тис. переглядів. Для нас це неймовірно, але приємно.

Василь Шандро: Тобто запит на подібний жанр є?

Любомир Матейко: Це так. І, добре, що Верховна Рада і Президент підписали закон про квоти українських пісень на радіо. Це дасть великий поштовх. Бо, як можна любити те, чого не знаєш?!

Тетяна Трощинська: Це була інструментальна музика. Чи потрапляє вона під квоти?

Любомир Матейко: Я думаю, що потрапляє. Нам часто говорили, що в нас не той формат, так ми жили протягом 20-ти років. Можливо, після Революції Гідності з’явиться наш формат.

Василь Шандро: А що таке «формат» для народної музики? Чи примудрився хтось його форматувати в такий спосіб, щоб просувати в ЗМІ (зокрема на FM-станціях)?

Любомир Матейко: Форматували до цих пір, а нам зараз приходиться все це діло розформатовувати і показувати, що українська культура збереглась. Займатися такою творчістю дуже непросто. На це треба покласти життя. Народна музика потребує вміння. Величезна проблема – стереотипи. Всі звикли, що народна музика – це самодіяльність. Українська музика сьогодні – невідкритий пласт. Я переконаний, що через 10 років наші люди почнуть відкривати для себе щось незнайоме в музиці. Ми позиціонуємо себе як народний колектив, який ламає стереотипи.

Василь Шандро: На черзі у нас «Гуцульська фантазія».

Любомир Матейко: Це твір для скрипки нашого славетного композитора Петра Терпелюка.  

Василь Шандро: Що таке ансамбль «Дніпро»? Наскільки музична система освіти готує фахівців, які приходять до Вас грати?

Любомир Матейко: Колектив існує вже 20 років. В складі колективу люди, які в середньому працюють по 10 років, всі професіонали. Вони не просто люблять, а горять цією музикою. В ансамблі всього 12 чоловік-музикантів. Ми – одна велика сім’я. Хлопці ще мають свої напрацювання, створюють різні гурти.

Василь Шандро: Яка мотивація в цих молодих людей?

Любомир Матейко: Самовираження через народну музику.

Тетяна Трощинська: 10 років стабільне робоче місце. Можна говорити не лише про мотивацію самовираження. Очевидно, є інший запит, який вони бачать.

Любомир Матейко: Перший запит – це любов до народної музики і пісні. Другий – можливість виразитись. Кожен з них соліст. У нас немає дублів, це є ансамбль, який складається з солістів, які всі потрібні. Люди цим живуть.

Любомир Матейко: Це «Свят-Коло» з модернової програми. Це інший стиль.

Василь Шандро: Що це за проект?

Любомир Матейко: Це фрагмент з програми «Ті, що походять від Сонця». Композитор – Володимир Павліковський. Програма йде як міні-опера та триває 45 хвилин.

 

Василь Шандро: Ця музика написана за мотивами? Чи то композиторська творчість?

Любомир Матейко: Саме цей фрагмент – композиторська думка. Але під кінець там народна музика. Це псевдонародна музика, але в ній відчуваються народні мотиви.

Тетяна Трощинська: Що означає «псевдо» для широкої аудиторії?

Любомир Матейко: Воно означає, що музика написана композитором під народну.

Василь Шандро: Очевидно, тут є певні відсилання ще до дуже архаїчних речей. Скільки є аргументів, що в нашій культурі зараз є якась частина тієї культури?

Любомир Матейко: Звичайно. Візьмемо, наприклад, пісню «Павочка ходить». Ми також маємо свою версію цієї пісні. Павочка – це все алегорія. Що таке Павочка? Це сонце. Треба навчитися думати і аналізувати українські пісні. Не просто співати гарні слова, а вдумуватися і переосмислювати, що може бути закладено в цьому тексті. Коли починаєш в це вникати, відкриваються інші широти. Зараз з цього приводу дуже багато досліджень, які можна знайти.  

Василь Шандро: Ці речі вкорінені в нас?

Любомир Матейко: Я думаю, що вони генетично закладені в нас. І ми тільки просинаємося.

Василь Шандро: Але погодьтеся, що це вступає в певне протиріччя з нашим загальним розумінням народної культури минулості?

Любомир Матейко: Все це ми будемо для себе відкривати. Воно все є: десь в архівах, нотах. Зараз є прекрасні колективи, які не такі популярні, але вони працюють та творять свою музику. І скоро ми про них почуємо. Ми будемо чути не тільки попсу і те, що нам нав’язують станції.