Виставка «Спецфонд» — за що репресивна машина СРСР переслідувала митців

Юлія Литвинець, головна хранителька Нацонального художнього музею України, розповідає про відкриття виставки «Спецфонд».

Ольга Веснянка: Коли розпочнеться виставка, хто її зможе відвідати і що там можна побачити?

Юлія Литвинець: Виставка має відкритися 19 серпня ввечері. Це вже друга серія нашого «Спецфонду», перша була у 2014 році, тоді ми показували живописні твори. Наразі на виставці будуть представлені 72 графічні твори. Квиток буде коштувати 40 гривень.

Ольга Веснянка: Це твори, які раніше були заборонені?

Юлія Литвинець: Так, фактично, раніше вони були заборонені. Також у рамках цієї виставки ми плануємо зробити презентацію нашого каталогу «Спецфонду».

Сергій Стуканов: Виставка називається «Спецфонд» і вочевидь справді існував такий спецфонд, куди звозили, напевне, з усієї України з певних причин твори мистецтва. Коли він був утворений і як формувався?

Юлія Литвинець: Спецфонд почав формуватися у нашому музеї у 1937 році. Дійсно, сюди для знищення звозили твори мистецтва, архівні матеріали, фотографії з усієї України. До 1939 року цей процес тривав безупинно. В більшості випадків навіть збереглися акти прийому, які раніше були засекречені. В музеї для цього була виділена окрема кімната.

Цікаво, що наш музей, не зважаючи на те, що в ньому формувався спецфонд, постраждав від репресій чи не найбільше. Була велика переінвентаризація, під час якої вилучалися картини та матеріали, які вважалися націоналістичними, формалістичними або негідними. Десь в 50-х роках ці формулювання намагалися ретельно стерти, затушувати,але все одно вони залишились помітними.

Сергій Стуканов: Наскільки я розумію, рядові працівники музею не знали про існування спецфонду, хто мав до нього доступ?

Юлія Литвинець: Лише директор і головний хранитель.

Сергій Стуканов: У вас в анотації написано, що інвентарна книга в 1939 році налічувала 1 747 позицій — це все, що було звезено, чи це те, що лишилось після того, як частина була знищена?

Юлія Литвинець: Це все, що було завезено. Взагалі нічого знищено не було. Справа в тому, що руки КДБ до цих спецфондів не дійшли. Потрібно розуміти, що в 1939 році розпочалася Друга світова війна і їм було просто не до цього. Уявіть собі, матеріалів була завезена така кількість, що спалити їх за один раз, наприклад, на території музею було б неможливо. А щоб вивезти їх, потрібно було б також багато сил і часу. Крім того, навіть половина персоналу музею була розстріляна, у нас не було кому працювати.

Ольга Веснянка: На жаль, ми в Україні часто проводимо паралелі з тим, що зараз відбувається в зонах конфлікту. Чи є серед авторів графічних робіт, які ви представлятимете на виставці, донеччани, луганці?

Юлія Литвинець: Насправді так. Серед авторів буде представлений художник Олексій Кравцов. Коли ми знайшли в музеї його роботи, все що ми знали — це його ініціал і підпис «Кравцов». По документам ми знайшли, що його твори надійшли із Дніпропетровського музею. Більше ми не мали ніякої інформації, поки зовсім випадково у спогадах іншого художника, ми знайшли інформацію саме про цього Кравцова. Ми дізналися, що він був родом з Донбасу, навчався у Київському художньому інституті, був запрошений викладати до Харківського інституту, але раптово захворів і помер. Вже після смерті його твори були визнані формалістичними і потрапили під репресії.

Сергій Стуканов: Що малося на увазі під формулюванням «формалізм»?

Юлія Литвинець: Насправді це явище досить складно якось охарактеризувати. Формалістами їх називали через те, що форма була основною  в їхніх творах. Вони не намагалися зобразити реальний простір. Насправді, у формалізмі ідеологічна складова була основною. І в цьому велика загадка, чому мистецтво, яке було наповнене ідеологічною складовою, так не підійшло радянській владі. Фактично, у своїх пошуках художники дуже близько були до авангардистів. І коли у 1932 році вийшла постанова ЦК ВКП(б) про те, що всі художні організації мають об’єднатися в одну велику спілку, основною метою було знищення формалістичних та авангардистських рухів. 

Сергій Стуканов: Коли говорять про графіків, мені одразу спадає на думку дуже відомий український графік початку 20-го сторіччя Нарбут, котрий малював наші первісні гривні. Чи представлений він у вашій колекції?

Юлія Литвинець: Так, він також є. Всі його графічні твори, що зберігаються, потрапили до спецфондів. 

Ольга Веснянка: Якщо говорити про роботи, представлені у спецфонді, це переважно роботи, які за своїм змістом не стали до вподоби цензорам чи їх автори буле нелояльні до комуністичної лінії?

Юлія Литвинець: Насправді всі справи проти художників були сфабриковані, тому важко сказати, хто з них був нелояльний до радянської влади. Скоріш за все, це була репресивна машина, запущена дуже давно, просто в 30-х роках вона докотилася до художньої інтелігенції.

Сергій Стуканов: Чому ми повинні відвідати цю виставку?

Юлія Литвинець: Її потрібно відвідати, перш за все, тому, що ви побачите твори, які не бачили глядачі з 30-х років. 

Сергій Стуканов: А в якому стані роботи? Чи є такі, що пошкодилися внаслідок часу?

Юлія Литвинець: Ми, звісно ж, готувалися до виставки, тому твори були відреставровані. Тільки обкладинки та ескізи обкладинок будуть представлені в тому вигляді, в якому вони є.

Ольга Веснянка: Яка подальша доля цих робіт?

Юлія Литвинець: Наразі у нас є домовленість на наступний рік. Виставка «Спецфонду» має поїхати до українського музею в Нью-Йорку.

Сергій Стуканов: Про що буде третя серія виставки «Спецфонду»?

Юлія Литвинець: Третьою, я сподіваюсь, будуть архівні матеріали. З ними найважче, бо вони найгірше з усього збереглися і їх дуже важко ідентифікувати.