Я не готовий сьогодні говорити про кінцеві причини, - Жебрівський про відставку (ВІДЕО)

Три роки на чолі прифронтової області. Павло Жебрівський підбиває підсумок свого головування на Донеччині

Ведучi

Сергій Стуканов,

Андрій Куликов

Гостi

Павло Жебрівський

Я не готовий сьогодні говорити про кінцеві причини, - Жебрівський про відставку (ВІДЕО)
https://static.hromadske.radio/2018/06/hr_hh_2018-06-26_zebrivskij.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/06/hr_hh_2018-06-26_zebrivskij.mp3
Я не готовий сьогодні говорити про кінцеві причини, - Жебрівський про відставку (ВІДЕО)
0:00
/
0:00

Говоримо також і про плани на посаді аудитора НАБУ.

 

Сергій Стуканов: На відміну від ваших попередників на цій посаді, Тарути та Кіхтенка, які протрималися кілька місяців, ви рівно три роки обіймали її. Чому вирішили піти з посади, чи було це ваше бажання чи ініціатива президента України?

Павло Жебрівський: Абсолютно моє бажання. Спричинило достатньо багато факторів. Я не готовий сьогодні говорити про кінцеві причини, що спонукало до цього. Але з боку президента проблемних запитань до мене не було. Це було моє рішення і президент його задовольнив.

Сергій Стуканов: Причини знаходяться всередині області?

Павло Жебрівський: По-різному. І всередині, але скоріше – ззовні.

Сергій Стуканов: Розвиток громадянського суспільства – одне з важливих завдань для Донеччини. Що в цьому напрямку робила ваша адміністрація? З огляду на те, що вам також закидали, що ви відсторонюєтеся від громадськості, ви самі про це говорили.

Павло Жебрівський: Залежно, яка громадськість. Якщо така, яка сидить у Фейсбуці, строчить з ранку до вечора та займається тільки критиканством, мене така «громадськість», вибачте, не цікавить.

Але в цьому напрямку працювали. Створена Асоціація «українських донецьких куркулів», створена Асоціація директорів опорних шкіл, створюється Асоціація футбольних тренерів, тому що за минулий рік ми відкрили 115 футбольних майданчиків із штучним покриттям, створюється Асоціація молодіжних центрів: із 200, створених у минулому році в Україні, 85 – на Донеччині.

Ті люди, які будуть відстоювати права, свободи; тим, що вони роблять, а не тим, що отримали грант і відпрацьовують його,-  така громадськість цікава. Я вважаю їх справжнім громадянським суспільством, а не тих, хто отримав грант, у одній особі представляють якусь ГО і вважають, що вони єдині, хто є представниками громадянського суспільства.

Сергій Стуканов: Які ініціативи влади в Донеччині були спрямовані на зміцнення української ідентичності?

Андрій Куликов: І додам: чи не перетискали ви з цим? Мені доводилося чути нарікання, що Жебрівський не враховує місцеву специфіку.

Павло Жебрівський: Ключова мета моєї команди – повернення Донеччини в єдиний український простір. Я бачив відродження і пробудження того українства, яке дрімало у багатьох душах українців Донеччини – незалежно від їхнього походження.

У цій частині були наступні завдання. На сьогоднішній день в Слов’янську функціонує  книгарня «Є». Мало того, книгарня «Є» та колектив подався на «українського донецького куркуля», виграв грант і вони будуть працювати в цьому напрямку. Я спілкувався з власником книгарні і говорив: якщо є якісь проблеми з приводу приміщення чи інших речей – будь ласка, звертайтеся. На жаль, не в багатьох містах відкрилася книгарня «Є» – це бізнес, рахували, чи не буде величезних збитків.

 

 

Що стосується бібліотек, спільно в тому числі з японським урядом, зокрема в Бахмуті, в Лимані, відкривали бібліотеки,поповнювали основні фонди, комп’ютеризовували.

З приводу українізації: я вважав і вважаю досі, що державні службовці повинні послуговуватися українською мовою. Я вважав і вважаю, що діти Донеччини мають вільно володіти українською мовою. Через це для працівників обласної адміністрації було запроваджено двоє безкоштовних курсів ділової української мови. Коли я пішов, 99% розмовляли українською мовою. Крім того, мені не дуже подобалося, що в Україні, в українських містах є російськомовні вивіски. Я не змушував, а запропонував: місто, яке переведе на українську мову всі вивіски, перше отримає 30 мільйонів гривень і з обласного бюджету на соціально-економічний розвиток, друге місто – 20 мільйонів, наступні – по десять. Дружківка була перша, Покровськ – другий, Вугледар – третій, Мирноград – четвертий. На сьогоднішній день над цим працює Краматорськ, Селидове, Бахмут і остання моя розмова (вже як екс-голови) з мером Маріуполя – він також говорив, що працюють і вже виділили фінансовий ресурс із міського бюджету на переведення на українські вивіски. Але який тут примус? Навпаки – допомагали, сприяли та «давали цукерку», а не заганяли кнутом.

Сергій Стуканов: Хотів би вас запитати стосовно кадрової політики чи філософії на Донеччині. Впродовж років регіон потерпав від регіоналів, в 2014-15 роках багато хто сподівався на істотне перезавантаження місцевої влади. Однак істотного перезавантаження не відбулося, на місцях часто залишалися старі кадри. Як ви бачили цей процес?

Павло Жебрівський: Люди обирали того, кого знали. Одне з ключових завдань, яке ставилося, – формування нової української донецької еліти. Цих людей потрібно було розпіарити. Якраз куркулі, директори шкіл,тренери та багато інших людей з новітніми підходами та мисленням мали прийти, розкрутитися для того, щоб їх обрали.

Безумовно, по більшості містах обрали або минулих мерів, або з тієї когорти так званих «сіяних» – які були на слуху, яких знали, в тому числі, які мали фінансовий ресурс. Але навіть в обласній державній адміністрації, знаєте, коли я прийшов, заробітна плата була нижче плінтуса. Завдяки в тому числі наполяганню та постанові Кабміну на сьогоднішній день в ОДА достатньо висока заробітна плата, проте 35% – некомплект. Кожного тижня оголошується по п’ять-десять конкурсів, сформувати в хорошому сенсі класну бюрократію не вдалося. На жаль, в тому числі не так багато людей із Донецька переїхали в Краматорськ – багато хто поїхав до Києва, Львова. Але ми запрошували всіх для того, щоб вони виставляли свої кандидатури та проходили по конкурсу. Безумовно, Донеччина потребувала та потребує, особливо в усіченому стані, допомоги великої України для того, щоб люди приходили туди, займали ті чи інші посади та впроваджували українську політику на Донеччині.

Андрій Куликов: Тепер перейдемо до НАБУ. Тут найбільша претензія до Павла Жебрівського в тому, що посада називається «незалежний аудитор», а його незалежним багато хто не вважає. Як пише народний депутат Лещенко: «Павло Жебрівський з 2002 року політичний соратник Петра Порошенка». Що гарантує нам, що ви справді незалежний аудитор?

Павло Жебрівський: Я взагалі республіканець за своїм переконанням, республіканець не може бути рабом когось. Він є вільною людиною, яка відповідає за своє життя.

Я самодостатня людина. Ні фінансово, ні адміністративно не залежу від жодної людини в Україні. Мені вже (чи ще) 56 років, я збираюся продовжувати свою політичну діяльність. Якщо я проявлю слабкість і зроблю щось несправедливо чи упереджено, на моїй політичній кар’єрі чи політичній діяльності реально можна ставити хрест. У цій частині, думаю, це запорука того, що я не буду ні упередженим, ні політично заангажованим.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.