Фото з фільму Надії Парфан «Жінки, що грають в ігри»
Андрій Куликов: Як ви вважаєте, ви отримали премію за вашу видатну виставу «Дім» чи за сукупністю досягнень?
Тамара Трунова: Це, мабуть, найважливіша для мене відзнака за всі роки моєї творчості і самореалізації на українському культурному полі. Я в театрі більше ніж 10 років, тому думаю, що це заслужена премія — я справді жінка в мистецтві, жінка в театрі. Це легітимне звання. Думаю, це премія за сукупність спроб говорити на полі театру. Просто якось випадково склалось, що це була остання моя вистава, після якої я була нагороджена цією премією.
Андрій Куликов: Наскільки ми досі дивуємось тому, що жінки досягають видатних успіхів у мистецтві?
Тамара Трунова: На превеликий жаль, ми все ще доводимо власну спроможність. Мені здається, це пов’язано з об’єктивними причинами — в етері чи під час інтерв’ю ми все одно говоримо з якимись вершинами айсбергів. Під цим криються роки і роки відстоювання власної позиції, власної сили і власного права на місце, яке ти займаєш. Впродовж 10 років я чула, що «От, нарешті ти поставила чоловічу виставу». Певний час я сприймала це як комплімент.
Один проєкт запросив моє резюме, яке я робила рік тому, а я там про себе весь час пишу — режисер, постановник. Для мене минув рік і це вже звучить дико. Я дуже радію тому, що я змінююсь. Мені дуже приємно фіксувати ці зміни. Це був такий довгий шлях самоідентифікації і сепарації від мистецького чоловічого тіла і розуму. Дивно те, що протягом тривалого періоду ти вважаєш, що саме так і має бути, — що ти знаходишся під якоюсь чоловічою маскулінною волею, саме там тобі і місце.
Андрій Куликов: У чому ви змінюєте аудиторію?
Тамара Трунова: Мені здається, що ми не змінюємо, ми даємо варіативність поглядів. Я створюю простори для кожної глядачки й глядача, які можуть до мене приєднатися. Тому мені здається, оця варіативність, рівність — це і є велика цінність, яку створює сучасний театр.
Андрій Куликов: У чому, на ваш погляд, нинішня функція театру?
Тамара Трунова: Я говорила б зараз не про місію і функцію, а про сенс. Те, що ми зараз намагаємось зробити в театрі на Лівому березі, який переживає трансформаційний період через пандемію, зміну керівництва, поколінь — це насправді такий емпатичний супермаркет. Це комунікація із глядачем не лише під час вистави і не лише виставою, але й тим, як ми зустрічаємо глядача, як ми чекаємо на нього, в яку атмосферу він потрапляє.
Андрій Куликов: Яку виставу вашого театру ви порекомендуєте мені подивитися?
Тамара Трунова: Я б запросила на виставу «Погані дороги».
Андрій Куликов: Як ви вважаєте, хто в театрі найважливіший?
Тамара Трунова: Наразі я думаю, що в театрі найважливіша команда, яка поділяє спільні інтереси, яка усвідомлює, чому вона в цьому театрі і для чого.
Повну програму слухайте в аудіофайлі
Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.
Встановлюйте додатки Громадського радіо:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS