Як на Київщині влада не допускає громаду до генерального плану села

Згідно із законом про доступ до публічної інформації генеральні плани міст та сіл мають бути у відкритому доступі. Кожен громадянин і громадянка мають право з ним ознайомитися.

У студії Громадського радіо – сільський депутат Юрій Середа та громадський активіст Володимир Щербаченко.

Наталя Соколенко: Чому ви зацікавилися генпланом села?

Юрій Середа: Коли я переїхав до Тарасівки у 2013 році, то почав цікавитися роботою місцевого самоврядування. Громадські слухання по розгляду пропозицій громадськості стосовно проекту генерального плану відбулися у 2015-му. Тоді я вперше надав свої пропозиції. Ці слухання сільський голова призначив на понеділок о 10 ранку, коли всі йдуть на роботу, щоб поменше людей прийшло. Наші активісти обдзвонили дуже багато жителів села і тому на слухання прийшло 230 чоловік. Саме тоді внесли ряд важливих пропозицій. У сусідній Боярці з у 6 разів чисельнішим населенням, прийшло декілька десятків жителів.

Зараз наріжним каменем і тим фактором чому ми не хочемо, аби генплан затвердили у тому вигляді у якому нам його пропонує сільський голова є багатоповерхова забудова. Планується забудувати від 15 до 18 га землі. Коли про  лише дізналися, що люди сказали, що хочуть ці землі для підприємництва, промисловості, рекреаційної зони. Всі розуміли, що багатоповерхівки спричинять проблеми з каналізацією, водопостачанням тощо.

Наталя Соколенко: У генплані ці 15-18 га виділили під що?

Юрій Середа: Коли розробляли проект генплану, то там запроектували багатоповерхову забудову. Але після розробки проект генплану має пройти процедуру громадських слухань. На наступних слуханнях, для прийняття пропозицій, створили погоджувальну комісію до складу якої увійшли сільський голова, представник Райдержадміністрації, головний санітарний лікар, представники з Управління держгеокадастру і т.д. Ще декілька представників ГО та просто охочі громадяни. Всього було 25 людей. Вони мали розглянути пропозиції, що суперечать одна одній, і якусь з них проголосувати. 21 голосом «за» комісія проголосувала, щоб на цих 15 га була зона підприємництва, промисловості і ландштафтно-рекреаційна. Сільський голова погодився і сказав, що багатоповерхівку з генплану виключає.

План відправили на доопрацювання у проектний інститут. Він пролежав там трохи більше, ніж 2 роки

Восени 2017 року його повернули в остаточному вигляді. З генплану викинули школи, садочки. На місці шкіл розмістили індивідуальну садибну забудову, а школу перенесли в таке місце, куди ніхто ходити не буде. І на чергову сесію, де план мали затвердити, знову прийшло багато громадськості. Під шаленим тиском план відправили на доопрацювання у проектний інститут. І не бачили ми його до кінця квітня.

26 квітня на сесії нашої сільської ради з’явилися 10-15 хлопців, які не пускали мешканців Тарасівки до зали. Сільський голова зробив вигляд, що не знає хто цих хлопців привів. Попросив усіх вийти, аби депутати пошвидше протягли генплан. Цікаво, що питання розгляду генерального плану взагалі не значилося у порядку денному. Ці хлопці казали, що ніхто не вийде, поки план не затвердять. Але план таки не затвердили.

Наталя Соколенко: Як так сталося, що ваш будинок опинився під арештом?

Юрій Середа: Відстоюючи питання розташування багатоповерхівок ми паралельно відстоюємо питання захисту єдиного сільського стадіону.

У 2007 році рада передала забудовнику земельну ділянку прощею 80 соток під будівництво багатоповерхових будинків. Сільський голова казав, що будівництво не заважатиме стадіону. Роботи не починалися до 2015 року.

Згідно з нормами законодавства від будинків до стадіону має бути відстань не менше, ніж 25 м. У нас відстань 1 м.

У  2015-му забудовник почав будівництво, вирив котлован і роботи призупинилися.

У квітні 2016 року на прохання депутатів та активістів у Тарасівку приїхали депутати Ганна Гопко та Остап Єднак, які зобов’язали голову все таки оприлюднити генплан. Він прохання почули, план сфотографували і виклали у відкритий доступ. Але сфотографували так, що неможливо було нічого розібрати. У 2017 році забудовник продовжив будівництво, але із порушенням норм, що стосуються охоронних мереж електропостачання та газопостачання.

У тому ж 2017 році я подав проект рішення про відмову у продовженні договору оренди цьому забудовнику. Цей проект рішення сільська рада прийняла. Менше, ніж через два місяці, забудовник оскаржив це рішення в суді.

Ми зібрали 7 тис грн., аби проплатити судовий збір, і я подав апеляційну скаргу. У суд апеляційної інстанції представник сільської ради взагалі не з’явився, а у відзиві на апеляційну скаргу сільський голова назвав мене іншим іменем. Також він визнав позов і написав, що погоджується з рішенням суду першої інстанції. Хоча рада йому таких повноважень не надавала.

Ми знову за одну добу назбирали 13 тис грн на сплату судового збору і подали касаційну скаргу до Верховного Суду. І от 1 березня цей суд виніс рішення, що суд першої інстанції повно і всебічно розглянув справу, тому Верховний Суд залишив рішення суду без змін, а мою скаргу без задоволення.

Через декілька тижнів забудовник звернувся з позовом особисто до мене. Написав, що я повинен відшкодувати йому збитки у сумі 415 тис грн за те, що вони не могли користуватися земельною ділянкою і будувати з травня 2017-го по березень 2018 року. Аргументували тим, що я свідомо ввів депутатів ради в оману і що рада проголосувала за популістське рішення.

Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.