Як починалася війна 2008 року в Грузії: спогади очевидців

Бої точилися біля Цхінвалі, авіація РФ бомбила околиці Тбілісі. 12 серпня місто Горі зазнало бомбардування касетними бомбами. Це все РФ називала операцією «примушування Грузії до миру».

Унаслідок війни, яка тривала п’ять днів, окуповано п’яту частину території Грузії.

Цей подкаст вийшов у 2017 році, але спогади очевидців залишаються важливими.

Гості ефіру — журналісти Мар’яна П’єцух та Олександр Пасховер. На зв’язку зі студією — заступник міністра юстиції Гія Гецадзе, 2008-го року він воював як резервіст.

Ірина Славінська: Як ви опинилися у серпні 2008 року у Грузії?

Мар’яна П’єцух: Я була як турист, тому бачила набагато менше. За тиждень до 8 числа ми приїхали відпочивати в Грузію. 9 числа у нас була запланована поїздка з Тбілісі до Вірменії. Оскільки ми винаймали квартиру без телевізора, тоді Wi-Fi — це було трошки інше, ніж зараз, ми майже не читали новин, але краєм вуха від місцевих чули, що є якесь загострення на кордонах із Південною Осетією. Знаючи, що там завжди була важка ситуація, ми не надали цьому значення. 8-го раненько ми виїхали на екскурсію, а ввечері мали повернутися до Тбілісі.

Ми проїжджали через Горі, звернули увагу на колону танків обабіч дороги за Горі. Ми погуляли по Бакуріані, сіли на вузькоколійку, де нас запитали, звідки ми, ми відповіли, що з України, відпочиваємо в Тбілісі. Люди здивувалися, запитали, як ми сюди потрапили, якщо Горі перекрили, почалася війна. У нас був шок. Нам сказали, що навряд ми звідси виберемося. У Боржомі, на щастя, нам вдалося сісти на маршрутку за 40 кілометрів до Горі. У «газельку» підсів військовий із автоматом. Я нічого не розуміла грузинською, але зробила висновок: він супроводжував нас, щоби ми були у безпеці. Проїжджаючи через Горі, ми побачили масу людей на вулицях.

Була величезна проблема зі зв’язком. Мобільний зв’язок зник і з’явився аж наступного ранку.

Коли ми приїхали в Тбілісі (з нами у маршрутці був священик), він підійшов до солдата, який із нами їхав, і благословив його.

Я дуже хотіла залишитися, але мусила їхати. Із Вірменії ми почали дзвонити в Посольство України у Грузії, питати, що нам робити далі, оскільки на 15 число у нас були квитки з Тбілісі. Нам сказали шукати будь-які виїзди з Вірменії.

Ірина Славінська: Олександре, як ви опинилися у Грузії у серпні 2008 року?

Олександр Пасховер: Я опинився там цілеспрямовано, поїхав туди як журналіст. Перші бойові дії уже відбулися. Я прибув у Тбілісі, а потім поїхав далі, в глибину країни. Я попрямував у бік Поті. Оскільки центральна траса була перекрита, її перекрили так звані «миротворці», ми мусили їхати в об’їзд протягом 20 годин через усі гори. Потім  я прибув у Сенакі. Це невеличке місто. Я заночував у своїх знайомих. Тоді розпочалася сенсаційна для мене подія — «миротворці» підривали аеродром. Вибухи лунали всю ніч. Наступного дня ми з товаришем пішли по місту, воно було повністю розбомблене, пішли до гуртожитку, куди потрапила російська ракета, яка мала влучити в ешелон з танками ( звідки він там, не знаю, але його там шукали). Я ходив по зруйнованому гуртожитку і спілкувався із людьми, які вижили.

Ірина Славінська: Як люди сприймали журналіста з України?

Олександр Пасховер: У Грузії в 2007 і 2008 році той факт, що ти з України, з Києва, — то є перепустка не тільки в приміщення, а в квартири, до душі. Грузини бачили в мені свою людину, чекали на розуміння, пораду, добре слово.

Ірина Славінська: Можна поговорити про безпекові виклики. Олександре, поділися досвідом.

Олександр Пасховер: Ми  про це не думали не тому, що ми такі герої, нам, на щастя, бракувало досвіду. Була певна штучність історії. Я був за кілька днів після боїв, ходив слідами цих «миротворців». Мене вразило місто Горі. Там було розтрощено не просто всі будівлі, а саме банки. Таке враження, що то були не російські «миротворці», а пірати Сомалі. Там було небезпечно, тільки-но відбулися бої. Танки, про які згадувала Мар’яна, я бачив, але уже спаленими.

Лариса Денисенко: Гіє, як ви це пам’ятаєте?

Гія Гецадзе: Россия очень долго готовилась к этой военной операции. После процесса в Косово было признание, что у них есть «домашняя заготовка», которой оказалась Грузия. Они выдвигали свои танки, свою технику, как я помню, с 5 августа. 7 – 8 августа я уже был с нашими резервистами там, где проводились военные действия. На земле они не смогли выиграть, поэтому пустили самолеты и начали точечно бомбить разные регионы Грузии, чтобы заставить грузинские войска отойти. Они разбомбили аэропорт в Тбилиси, Батуми.

Это была запланированная Путиным военная операция. Их пропаганда сразу начала говорить, что грузины напали на спящую Осетию. Для пропаганды у них были большие механизмы. Тогда не были так развиты социальные сети. Не весь мир смог узнать всю правду тогда. Тот же самый сценарий они до сегодняшнего дня продолжают в Украине. Сценарий у них никогда не меняется: они доказывают, что граждане одной страны воюют друг с другом, а российские «миротворцы» стараются, чтобы войны не было.

Российские войска напали на грузинскую территорию, потому что они не хотят, чтобы бывшие советские республики имели свободный выбор.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі

Громадське радіо випустило додатки для iOS та Android. Вони стануть у пригоді усім, хто цінує якісний розмовний аудіоконтент і любить його слухати саме тоді, коли йому зручно.

Встановлюйте додатки Громадського радіо:

якщо у вас Android
якщо у вас iOS