Як в українських школах говорять про секс?

Наталка Соколенко: Сьогодні ми будемо говорити про сексуальну освіту і сексуальну просвіту.

Ольга Веснянка: З нами Ірина Когут, аналітикиня центру CEDOS, яка займається саме цією темою.

Ірина Когут: У CEDOS ми аналізуємо підручники, програми. І те, наскільки це відповідає/не відповідає міжнародним стандартам, які розробила ВОЗ, а також нормам і практикам стосовно сексуальної освіти, які є у розвинених країнах.

По-перше в українській школі дають дуже багато інформації щодо сексуальності і тіла загалом. Але ця інформація часто суперечить за змістом рекомендаціям ВОЗ. Наприклад в українських підручниках дуже стереотипно розділяються чоловіча і жіноча гендерні ролі, коли описуються стосунки, дружба, секс. В підручниках відсутня інформація про контрацепцію. Слово таке згадується в підручниках, які мають вийти наступного року. Але жодного пояснення, що це таке, які є види контрацепції і що від чого захищає – така інформація відсутня.

Ненауково і не докладно подається інформація про статеві захворювання. Немає рекомендація про те, що робити, якщо сексуальне життя мало негативні наслідки – небажана вагітність або зґвалтування. Рекомендація, яку дає підручник – іди поговори з батьками.

Наталка Соколенко: Одна моя знайома психолог вважає, що це справді завдання батьків – пояснити такі речі. Річ не в рекомендаціях ВОЗ, а в їх інтерпретації. Хто та вчителька або вчитель, які пояснюватимуть? Можливо будуть якісь негативні інтонації, сторонні коментарі.

Ірина Когут: Це дійсно проблема. Рівень знань і підготовки наших вчителів в цій темі досить низький. Їм не вистачає інформації. Але ж і батьки тотально неосвічені. Наше суспільство дуже мало знає про сексуальність, про нормальні сосунки і хибні знання транслюються з покоління в покоління.

І якщо з батьками вже мало що можна зробити, то з школою ще можна працювати. Школа – це ієрархічна структура і рекомендації МОН таки доходять на місця.

Ольга Веснянка: А зараз про те, як з темою гендерної рівності працюють в регіонах. Ми говоримо з Мирославою Дігтяр, завідувачкою сектору з питань гендерної рівності в офісі уповноваженої Верховної Ради з прав людини.

Мирослава Дігтяр: Це моніторинг рівності прав жінок і чоловіків в громадській, політичній, соціальній, економічній сфері. Також це робота зі зверненнями. Наприклад, зі зверненнями про дискримінацію за ознакою статі під час працевлаштування, в рекламі. Також це робота з випадками насильства в сім’ї. І з цих питань звертається набагато більше людей, ніж з питань дискримінації за ознакою статі. Приміром в 2015 році до уповноваженого оскаржувати насильство в сім’ї звернулося 75 людей, серед яких і жінки, і чоловіки.

Ольга Веснянка: А коли жінку не беруть на роботу через те, що вона заміжня і з двома дітьми, до вас теж можна поскаржитися?

Мирослава Дігтяр: Звісно. І навіть потрібно. Уповноважений розглядає такі звернення. Їх не багато, можливо через те, що люди не бачать у цьому порушення. Також можна поскаржитися до Мінсоцполітики, в обласну адміністрацію і навіть прийти на прийом до заступника губернатора з цих питань, або у орган місцевого самоврядування.

Ольга Веснянка: Я чула, що ви тепер працюєте і з місцевою владою. Яким чином?

Мирослава Дігтяр: Ми дослідили, що є потреба в просуванні гендерних питань. Весною і влітку ми проводили зустрічі в облдержадміністраціях, запрошували представників департаментів соціальної політики, фінансів, освіти, поліції, охорони здоров’я.

Зараз з гендерними проблемами може стикатися будь-яка людина. Ми бачимо, що потрібно постійно підвищувати рівень кваліфікації людей, які повинні вирішувати такі проблеми в регіонах.

Ольга Веснянка: Де вас радо зустрічали?

Мирослава Дігтяр: В Тернополі було цікаво. Працівники департаменту відверто говорили, що жінки не хочуть іти на корекційні програми і також вчиняють домашнє насильство. В Полтаві, наприклад, чиновники відкрили для себе, що у них в регіоні також є гендерна програма, що вона насправді важлива. Люди на семінарах в тому числі розвіюють і власні стереотипи.

Ольга Веснянка: Чи призводить відсутність відкритої інформації в освіті про відносини між чоловіками і жінками до гендерних стереотипів? Чи відображені традиційні гендерні стереотипні ролі в підручниках?

Ірина Когут: На жаль так. Хоча ситуація покращилася. В початковій школі, де більше картинок, все зовсім погано. Це не тільки інформація про професії, а й також про стосунки. У курсі «Основи здоров’я» є пасаж про те, що більшість зґвалтувань відбувається через те, що дівчина поводиться не гідно, вживає алкоголь, носить короткі спідниці. Це настільки неправильно! Це звинувачення жертви. Це не достовірно, оскільки, згідно останніх досліджень, переважна більшість зґвалтувань здійснюється не незнайомцями, а знайомими людьми.

Наша культура толерує насильство між людьми. Такі речі як подружнє зґвалтування, домашнє насильство є поширеними. Звинувачувати в цьому жінку – значить закрити цим дівчатам дорогу до розголосу і справедливості.

Наталка Соколенко: Що ви радите переписати в підручниках?

Ірина Когут: Секс в українському підручнику зображено як дуже ризиковану штуку, яку краще відкласти на потім. Зараз ці теми викладають у 8-9 класі. Я б радила перенести їх на раніше. Згідно опитуванням, яке проводилося в школах, 50% і 33% у віці 15-16 років вже мають досвід статевого життя. Пізно їм у цьому віці це розповідати, вони вже встигли сформувати свої уявлення з досвіду або з інтернету.

Про фізіологію, про тіло і про те, що це не соромно потрібно розповідати раніше. А про психологію стосунків, про повагу, комунікацію між партнерами і неприпустимість насилля потрібно говорити ще у молодшій школі.