Якби Мандела народився в Україні – він був би шістдесятником, – Старко

Василь Шандро: Більше року тому в Україні з’явився переклад книжки Нельсона Мандели «Довгий шлях до свободи».  Про цю книжку і про постать самого Нельсона Мандели ми будемо говорити сьогодні. Багато хто зауважував подібність життєвого шляху Мандели з подіями, які відбувалися в Україні під час і після Революції Гідності. Чи викликає книжка досі резонанс в інтелектуальних колах?

Василь Старко: Безперечно. Резонанс був, є і я переконаний, що він ще буде. Ця книжка написана не для обмеженого інтелектуального кола. В ній проста, зрозуміла мова і я б радив прочитати її всім. Життя Мандели таке багатогранне, що кожен зможе знайти там щось для себе.

Цілком слушно, що в книжці є абсолютно містичні паралелі між боротьбою африканського народу за свої права і етапами Революції Гідності. Коли я перекладав, то бачив, що цитати Мандели один в один лягають на наші події. Наприклад Мандела відсидів довгі 26 років у в’язниці і коли він вийшов, люди не знали, як він, що у нього на думці. Так само відбувається і в Україні з людьми, які відсиділи довгий термін і ми не знаємо, чого від них чекати. Мандела виявився на висоті, він виріс як політична постать і не розчарував людей.

Ще один резонанс – електронні декларації чиновників. Я відразу згадав, що Мандела, коли став президентом, третину своєї зарплати віддавав на потреби дітей сиріт.

Тетяна Трощинська: Мандела – це класична постать у сучасних бізнес школах з тем лідерства. Багато його вчинків вивчають і обговорюють як моделі. Що для вас означає лідерство Мандели?

Василь Старко: Це приклад власного життя. Мандела автор не тільки цієї книги, а і багатьох афоризмів. Їх можна знайти в інтернеті, їх сотні. Коли читаєш ці афоризми і знаєш його життєвий шлях, знаєш, що вони вистраждані. Тобто він не писав просто красиві слова. Він спочатку їх довів, а потім написав. Саме тому ці слова і мають таку вагу. Дуже рідко можна знайти людей, які своїм життям так яскраво втілюють те, про що вони говорять.

Тетяна Трощинська: Готуючи до перекладу, вам довелося працювати ще над якимись речами, пов’язаними із соціокультурною тогочасною ситуацією. В книжці описано дуже багато реалій: побут, традиції.

Василь Старко: Деякі такі речі були. Наприклад мене здивувало, що в них поняття родини поширюється не лише на безпосередніх членів сім’ї, а і на всіх-всіх-всіх, хто з тобою якось споріднений. Коли Мандела переїхав в Йоганнесбург, до нього могли приїздити всі його родичі і хотіти спинитися переночувати чи залишитися взагалі на місяць. І Мандела не міг відмовити. Це мене здивувало. Але це треба було зрозуміти і правильно перекласти.

Василь Шандро: Чи були мовні ускладнення або невідомі слова?

Василь Старко: Мова книжки дуже просто, дуже ясний виклад. Але мені довелося добряче попрацювати з власними назвами. У нас не врегульовано написання багатьох слів іншомовного походження. В правописі на написання цих слів виділено лише 7 сторінок, а це дуже мало. А там були назви англійські, з мови африканс, в мов африканських племен, з мови коса, рідної мови Мандели. Мовою коса його ім’я звучить в українській транскрипції як Холілала. Для цього треба було заглибитися в мову коса, вивчити звуки, розібратися.

Тетяна Трощинська: На це пішло багато часу?

Василь Старко: Особливо на початках знадобилося багато часу, щоб усвідомити, як всі ці слова передавати українською.

Тетяна Трощинська: Переклад з мови коса, наскільки важким він був для вас?

Василь Старко: Не найскладніший але такий, що найбільше дав мені винагород. Я усвідомлював, що роблю щось дуже потрібне і правильне.

Василь Шандро: Чи можна проводити паралелі між Манделою і рухом шістдесятників? Чи можна порівняти Нельсона Манделу з кимось з українських шістдесятників, які теж по кілька десятків років просиділи в радянських в’язницях?

Василь Старко: Безумовно. Тут чіткі паралелі. Мандела теж був моральним авторитетом. Якби він народився в Україні, він би був шістдесятником. Пік його активності як раз припав на кінець 50-х – початок 60-х років. Найпершим мені на думку тут спадає покійний Євген Сверстюк. Але хочу зауважити одну річ. В Україні протягом нашої історії було багато розчарувань у моральних авторитетах. Але досягнення Мандели полягало в тому, що за ним стояла організація. Його на верх слави підняли тоді, коли він сидів за ґратами. Нація обрала його символом і скандувала «free Mandela». А коли він вийшов з-за ґрат, то не підвів.

Василь Шандро: Він пояснює причини? В тій ситуації можна було зіграти інакше, як грають наші сучасники, які були за ґратами в Росії. За місяць-два резонанс від того часу, коли тебе восхваляли і возвеличували зникає і ти залишаєшся предметом для биття і насмішок. Чи пояснює він, чому не пішов іншим шляхом?

Василь Старко: Тут потрібно розуміти, що рухало Манделою. Він пожертвував собою, своєю кар’єрою, сімейним життям спілкуванням з дітьми. Він все це поклав на жертовник і метою було здобути свободу для свого народу. Не для себе і свого клану, а для всіх.

Василь Шандро: Погодьтеся, це звучить патетично.

Василь Старко: Патетично. Але це те, що ним рухало. Він прожив всі ці роки у в’язниці з цією думкою і метою. І коли вийшов і став президентом, першим демократичним президентом ПАР, він не змінився. Ця висока мета провела його через все життя – і через низи, і через верхи. І він їй не зрадив.

Тетяна Трощинська: Чи потрібна Україні така людина? Чи ми вже цей етап пережили?

Василь Старко: Ми провели кільканадцять презентацій з колегами і фактично всюди люди питали: «Коли прийде український Мандела?» Це можна по-різному трактувати але запит є. Мабуть найближче до такого типу лідера наблизився свого часу В’ячеслав Чорновіл. Люди відчувають потребу у харизматичній особі, яка здатна повести за собою людей.

Василь Шандро: Це те саме, що вождизм?

Василь Старко: Вождизм має негативні конотації. А люди хочуть бачити на чолі людину з позитивними якостями, високо морального авторитета, який, до того ж, є вправним організатором і хорошим керівником.

Василь Шандро: Чи є в біографії Мандели якісь неоднозначні моменти? Ми любимо вишуковувати такі моменти в біографіях наших керівників і потім казати: «ти ж теж не святий, друже».

Василь Старко: Мандела сам каже в своїй біографії: «Я не святий. Я робив помилки. І не треба робити з мене святого». Але він дипломатично це робить, не розписуючи деталі. В англомовній Вікіпедії про Манделу багато написано, там можна знайти такі моменти. Вони були. Все після його смерті з’явилися дані, що він був членом комуністичної партії. Але треба розуміти, що комунізм в ПАР був своєрідний, з африканським колоритом. В неділю там все одно всі йшли в церкву.

Але Мандела не акцентував на цьому. Зрештою, він був дуже прагматичний чоловік. У нього була мета і задля неї він використовував будь-які засоби. Якби його не кинули за ґрати, він міг би стати терористом. Він був харизматична, гаряча особистість, не міг чекати. Але в тюрмі він змінився, став мудрішим. Коли він вийшов з-за ґрат, то це дійсно була людина, гідна Нобелівської премії миру.

Тетяна Трощинська: Чи є в Україні це розуміння свободи не лише для себе, а і для іншого?

Василь Старко: Думаю, що ні. Тому що свобода – це є жертовність і готовність поступитися тим, що ти вважаєш своїм правом. Люди, коли говорять про свободу, не завжди розуміють, що мусять чимось пожертвувати.