Ярослав Грицак: Євромайдан міг не перемогти, але не міг не бути

Нещодавно в Києві презентували «Розмови про Україну» Ярослава Грицака та польської журналістки Ізабелли Хруслінської.

Книжка була видана польською ще в 2009 році, а оскільки майже десять років пройшло від появи першого видання, з’явився новий розділ про події останнього неповного десятиліття.

Ярослав Грицак: Ця книжка вийшла ще в 2009 році в Варшаві. Це була перша книжка Ізи, вона вийшла польською мовою, користувалася певною популярністю. Іза хотіла зробити її українською, але я відмовлявся. По-перше, ця книжка була для польського читача, по-друге, з того часу, як вона вийшла, пройшло десять років, тому мені довелося дуже багато переписувати.

Перш за все, я переписав цілий розділ. Я написав про останні десять років, тому що з того часу пройшло дуже багато речей, зокрема Євромайдан, війна.

Ірина Славінська: Це вже історія Євромайдану, розказана для українців? Що можна пояснити українському читачу про нього? Здавалось б, це події, якими жили всі.

Ярослав Грицак: Не всі сприймали цей Майдан, тому що для дуже багатьох, і це використовувала пропаганда, це представлялося як рух націоналістів – майже нацистів.

Моя точка зору інакша: насправді Майдан не міг не бути. Він міг не перемогти, але не міг не бути, бо за Майданом є певні глибинні процеси, яких не можна перехитрити. Це певний тип революції, праобразом якої я вважаю французьку революцію – так звані студентські страйки 68-го року, бунт молоді. Якщо починаєш це розуміти, цілком по-інакшому розумієш Майдан.

Можна порівнювати перший і другий Майдан, тому що й те саме місце, й той самий ворог Янукович. Але насправді між цим і другим Майданом суттєва різниця

Ірина Славінська: Сьогодні, озираючись на події 2013-14, розумієш, що Євромайдан бачиться зовсім інакше, ніж бачився тоді. Як змінюється ця візія?

Ярослав Грицак: Мій погляд на Майдан не змінився. Я казав перший раз, може, в листопаді й далі продовжую казати: для мене дуже важливо, що ця революція має дуже сильний поколіннєвий вимір, генераційний. Умовно кажучи, це революція вашого покоління – вже не мого, а вашого.

Без цього покоління революція була би цілком інакша. Не тільки тому, що вона почалася зі студентських страйків, і не тільки тому, що вона розгорнулася, коли студентів побили. Це були певні суттєві речі. Зрештою, якщо дивитися на дуже сумну та трагічну статистику Небесної сутні – це переважно молоді люди. 

Ірина Славінська: Чи є тепер в Україні речі, які не дуже зрозумілі про Євромайдан?

Ярослав Грицак: Дуже багато. Скажімо, я не знаю до кінця ролі Януковича, точніше – я не знаю, хто ще, крім Януковича, грав по цій стороні. Припускаю, що була ще якась сила, третя сила – не промайданна, а антимайданна, яка весь час ставила на те, щоб зробити Майдан все більш конфліктним, щоб ця кров пролилася.

Я не вважаю, що Янукович не несе відповідальності, але вважаю, що хтось дуже хотів, щоб була саме така розв’язка.

Ірина Славінська: Це не теорія змови?

Ярослав Грицак: Ні, це не теорія змови. Ми про це говорили вже під час Майдану: розуміли, що кожного разу, коли Майдан затухає, з’являється хтось, хто його розпалює, насильницьки розпалює.

Очевидно, це був певний сценарій. Просто ми не маємо фактів. Припускаю, що ці факти за нашого життя, може, будуть відомі, але за умови, що жити будемо дуже довго. Але це факти, які навряд чи дуже багато змінять.

Я все-таки науковець, історик. Наука полягає не в збиранні фактів (хоча й в цьому також). Вона полягає в відкритті нових способів, як на них подивитися. І це те, що я хочу показати.

Моя книжка – це про те, як можна по-інакшому дивитися на Україну, щоб допомогти цій України вийти з тієї ями, в якій вона є

Ірина Славінська: У чому складність описувати Майдан для історика?

Ярослав Грицак: Заблизька відстань. Ми заблизько до нього, щоб його зрозуміти й побачити. Це відомий факт, що масштаб певних речей можеш зрозуміти, коли відійдеш від них далі. Або те, що казали стародавні латиняни: сова Мінерви завше вилітає в сутінках. Тобто, коли цей процес вже завершився. А цей процес ще не завершився. Ми занадто близько до нього. З іншого боку, як історик я маю перевагу. Історик не може дивитися вперед, мати перспективу вперед, бо він не пророк, але історик має перспективу назад.

Ми говоримо про Майдан, сперечаємось і говоримо про події, натомість перевага історика в тому, що він має глибшу перспективу, ця глибинна перспектива дає переваги дивитися на певні речі інакше.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.