З тих, хто пережив окупацію і залишився українцями, можна робити цвяхи — історик

Павло Подобєд, історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті, прочитав ряд лекцій у звільнених містах на сході України про участь місцевого населення у національно-визвольній боротьбі періоду УНР.

Василь Шандро: Для кого ви читали лекції?

Павло Подобєд: Це поїздка містами Донбасу, і темою її була участь Донеччини у національно-визвольній боротьбі за незалежність УНР. Було поставлено декілька завдань. Перше — очевидно, просвітницьке: розповісти про те, чого люди не знали, про історію визвольного руху на Донбасі, про те, що українці  Донбасу не лише сьогодні, але й раніше боролись за право жити в незалежній українській державі. Для мене було важливим показати українцям на звільнених територіях, що держава про них не забула.

Василь Шандро: Якою була ваша публіка?

Павло Подобєд: Я був на одному із вечорів, присвяченому пам’яті героїв Крут у Києві, де до мене підійшло кілька українців з Донбасу з пропозицією провести лекції на цих теренах. Так почалась підготовка знизу — громадськими активістами, за сприянням організації «Громадський простір».

До прикладу, у Краматорську це була зустріч із вчителями та школярами. Багато людей приїжджало із самої лінії розмежування. Це говорить про те, що людям це цікаво і вони доклали чималих зусиль, аби відвідати захід.

У Дружківці та Слов’янську це була зустріч із громадськими активістами.

Василь Шандро: Якою була реакція?

Павло Подобєд: Я остерігався сухої лекції. Насправді, вийшло досить динамічне і жваве обговорення. Після кожної презентації було багато питань. Очевидно, людям це цікаво. Для багатьох це було відкриттям чогось нового.Такі лекції треба було проводити ще 25 років тому. 

Мав змогу поспілкуватися з українцями, які залишалися собою навіть в окупованих містах. Мої особисті враження — подивився на речі іншими очима. Адже дуже зручно, будучи в Києві, говорити, що люди на Донбасі самі у всьому винні. Так простіше. Насправді ж, бути українцем у Дружківці — не так, як бути ним у Херсоні. Люди, які пережили окупацію і залишились українцями — з них можна робити цвяхи.

Ці люди говорять, що, на жаль, першу війну на Донбасі ми програли ще у 1991 році, програли в нульових, коли українська держава цілеспрямовано взяла курс на створення ідеологічного вакууму. Російські серіали, російський масовий продукт його швидко наповнив. Треба визнати, що близько половини молоді на Донбасі перейшла на бік окупантів саме через те, що свого часу Росія займалася на цих теренах питаннями історії, війська, створення культу героя.