Заборона знімати парламентарів: наступ на свободу слова чи захист приватного життя?

В студії Максим Дворовий медіаюрист, експерт Інституту медіаправа. 

Євген Павлюковський: Регламентний комітет Верховної Ради виніс цікаву ініціативу заборонити знімати нардепів у залі парламенту і посилається на 307 ст. Цивільного кодексу України, яка гарантує кожній особі право надавати дозвіл на фото чи відео фіксацію себе. Якщо нардеп з такою фото чи відео фіксацією не згоден, то у журналіста такі матеріали мають бути вилучені. Як ви до цієї ініціативи ставитесь?

Максим Дворовий: Ця ініціатива є дуже сумнівною з точки зору свободовираження та свободи слова. Хоча можна зрозуміти бажання бранців захистити свою приватність, однак не варто забувати, що вони є публічними особами. Межі приватності публічних осіб є набагато вужчими за межі приватності людей, які не належать до публічної сфери, умовно кажучи, простих громадян. У цьому контексті треба вибудовувати балансування між правом на свободу вираження поглядів журналістів та правом на приватність народних обранців. Можна зрозуміти, чому вони цього хочуть. Тому, що в залі парламенту відбуваються різноманітні речі: ми всі бачили велику кількість переписок, які знімаються з верхніх ярусів парламенту. В принципі, це матеріали, які бували на межі тому, що знімати фотографії з месенджерів можна було би вважати втручанням в приватність свободи народних депутатів, проте фотографії обіймів, переговорів у залі абсолютно не є такими, якими впливали би настільки серйозно. В принципі, якщо ми подивимось на ті ж норми Цивільного кодексу, зокрема на ту ж норму, на яку посилаються народні депутати, то там окрім норми про згоду на фотозйомку, є норма про те, що презюмується згода на надання дозволу на фотографування, якщо особа перебуває в публічному місці. Якщо ми говоримо про парламент, де відбуваються публічні дискусії, щодо майбутнього країни, обговорюються питання пов’язані з законопроектами, безумовно, це місце є публічним.

треба вибудовувати балансування між правом на свободу вираження поглядів журналістів та правом на приватність народних обранців.

Лариса Денисенко: Хто більш винний: людина, яка під час роботи грає чи переглядає фотокартки, чи людина, яка це фіксує і потім показує це всім нам?

Максим Дворовий: Тут треба обережно з категорією вини, як такої. Скоріш за все, я б говорив про те, що публічний інтерес для глядачів, для публіки дізнатися про те, чим займаються на своєму робочому місці нардепи, під час того як відбувається голосування та приймаються важливі рішення, є переважним і цілком законним.

Лариса Денисенко: З нами на зв’язку Наталя Линник – директорка програм Комітету виборців України. Як ви, з точки зору ГО, котра контролює те, що відбувається в парламенті, можете це прокоментувати?

Наталя Линник: Справа в тім, що Комітет виборців послідовно давно спостерігає за всіма обраними особами, в першу чергу за представниками в парламенті ще з 1994 року. Не один раз поступала від парламентарів ініціатива обмежити права журналістів на певні зйомки в парламенті, але жодного разу вона не завершувалась успіхом. Справа в тім, що Верховна Рада, навіть кулуари ВР є робочим місцем – це журналісти не втручаються в місця, де депутат справляє свої інтимні потреби. Ми би наполягали на тому, щоб були розроблені додаткові критерії, щодо допуску журналістів певних профільних видань, а не випадкових журналістів, в яких є посвідчення журналістів, які часто такими не є. Можливо, це лобісти певні, а можливо, просто випадкові люди, журналісти якихось видань, які навіть не функціонують.

Лариса Денисенко: Чи потрібно в принципі встановлювати додаткові правила чи критерії, адже існує журналістська етика і вона має працювати задля того, щоб журналісти та журналістки поводилися відповідально?

Наталя Линник: Звичайно, існує журналістська етика, етика парламентарів, але часто ні та, ні інша не дотримується, тому варто запровадили все ж критерії відбору, щоб не було там людей випадкових.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.