Законопроект про Конституційний суд пишуть кулуарно, - Шаповал

Наталка Соколенко: 30 вересня мають набути чинності зміни до Конституції у частині правосуддя. Зараз є група з експертів, яка напрацьовує зміни у законодавство відповідно до змін до Конституції. Але їхні напрацювання не показують. І це всього за два тижні до того, як зміни набудуть чинності і Конституційний суд почне діяти за новими правилами. Чому ця робота відбувається у закритому режимі? Як тепер мають обирати суддів Конституційного суду? Як буде працювати новий інструмент, який називається «конституційна скарга»?

Володимир Шаповал: Проблема в тому, що подібні статутні документи готуються кулуарно, у вузькому колі, не фахово. Я переконаний, що ці документи готує апарат КС. Чому так відбувається? Думаю, що основна причина – намагання уникнути критики.

Наталка Соколенко: Хто саме працює над цим законопроектом? Чому це не міністерство юстицій, не комітет Верховної Ради?

Володимир Шаповал: Ми побачили двох колишніх міністрів юстицій, пана Головатого і пана Ніщука, які себе позиціонували себе як членів робочої групи. А інші члени цієї групи ніде ніким не називалися.

Якщо б ми були трохи кращою країною, то подібні законопроекти розробляли б незаангажовані, позавладні фахівці. Обидвоє панів, яких я назвав, чи то прагнуть, чи то їм обіцяли стати суддями Конституційного суду. Якщо це так, то це виглядає негарно.

Наталка Соколенко: На згаданий вами круглий стіл потрапив текст засідання цієї робочої групи від 5 вересня цього року. Два найбільш дражливі моменти – як проводитимуть конкурс на посаду судді КС і як діятиме інструмент конституційної скарги, яку подаватимуть громадяни. Отже чи існує десь, в якихось інших країнах подібна конкурсна процедура?

Володимир Шаповал: Справа в тому, що слово «конкурс» є тут таким факультативним. В кожній демократичній країні має існувати процедура добору кадрів. В усталеній демократії добір кадрів – це сфера не права, а політичної практики і традиції, а також якості політичної еліти країни.

Наприклад в Німеччині існує така процедура добору суддів КС, коли Бундестаг і Бундесвер, дві палати німецького парламенту, у рівній кількості обирають суддів. У нас кажуть квота. Партія пропонує кандидатуру, і якщо ця партія представлена в парламенті, то вона реалізується. У них в конституційному суді – провідні фахівці, теоретики з усієї країни. Поки ми не навчимося робити так само, діла не буде. У нас обирають за лояльністю, спільними інтересами, за походженням.

Наталка Соколенко: Можливо новий механізм зможе розв’язати цю проблему і зробити так, щоб прийшли люди нового ґатунку?

Володимир Шаповал: Хотілося б вірити. Є байка про те що як ти партію не називаєш, а все одно виходить КПРС. Закон формування конкурсних комісій не передбачає. Але конкурсна комісія повинна чітко орієнтуватися на те, що саме її пропозиції будуть враховані. В законі ж є формулювання «та інші кандидатури», тобто це мовна гра, люди будуть тремтіти від напруги. А людей, бажаючих стати суддею КС у нас дуже багато.

Якщо в законі буде сказано, що президент призначає суддів КС з кандидатур запропонованих комісією, то я б назвав це положення неконституційним, оскільки воно обмежує конституційні повноваження президента. Вихід простий – норму про подання кількох кандидатур конкурсною комісією на вибір президенту потрібно було внести в текст Конституції. На жаль цей шлях не обрали.

Наталка Соколенко: Як буде функціонувати конституційна скарга – новий інструмент, який дозволяє громадянам України напряму звертатися до Конституційного суду?

Володимир Шаповал: Перше питання – хто має розглядати. Закон передбачає розділити суд на два сенати і обидва вони будуть розглядати конституційні скарги. У ФРН також КС поділяється на два сенати, але там одні сенатори розглядає скарги, а друга палата займається питаннями конституційності/неконституційності.

У нас намагаються побудувати триланкову систему і не просто поділити КС на два сенати, а ще на шість колегій, кожна по три судді. Одна така колегія цілком може вирішити, відкривати провадження по конституційній скарзі чи ні. Судді – це люди, виникає бюрократична тяганина, де питання може зайвий раз затягуватися. Це зайва бюрократизація механізму.

Конституційна скарга може стосуватися виключно закону. Тобто громадянин засобом скарги може оспорити закон, який був до нього застосований. Тільки після того, коли пройде всі судові інстанції в Україні. Але виникає питання, чому тільки закони? Тому що адміністративне свавілля, яке виникає внаслідок постанов і розпоряджень кабміну часто ще більш грубо порушує права та свободи громадянина. Пропонується, щоб підставою для відмови у скарзі була «неприйнятність» конституційної скарги. А що означає ця «неприйнятність»? Це коли громадянин «не зазнав суттєвої шкоди». А де ж гарантії, що суддя правильно визначить ступінь шкоди? Бракує чіткості у визначенні таких принципових понять.