Здатність вибирати, щоб зберегти в собі людину: про Василя Стуса згадує син

З Дмитром Стусом говоримо те, яким був його батько поет Василь Стус

Ведучі

Лариса Денисенко,

Ірина Славінська

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/01/hr_hh_2018-01-07_stus.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2018/01/hr_hh_2018-01-07_stus.mp3
Здатність вибирати, щоб зберегти в собі людину: про Василя Стуса згадує син
0:00
/
0:00

На зв’язку зі студією – син Василя Стуса Дмитро Стус.

Лариса Денисенко: Ви більше зрозуміли тата, більше відчули, коли були дорослим? Чи довелося ще в дитинстві усвідомити, ким він був? Що більше допомогло – його листи чи поезія?

Дмитро Стус:  Важко сказати. Все допомогло по-своєму. Якщо ми говоримо про значення, то усвідомлення величини поезії прийшло, напевно, уже після перепоховання. А листи і спілкування дали якийсь емоційний заряд. Робота над творчістю, я на це поклав майже два десятиліття, допомогла стати собою і по-своєму глибше його зрозуміти. Чим більше набирав інтелектуального потенціалу, тим більше розумів і контексти, і ті регістри, на яких працював батько.  

Лариса Денисенко: Який для вас передусім голос тата? Можливо, його уособлює якийсь вірш. Можливо, комплекс якихось думок і віршів. Ви казали, що допомогли матеріали і вивчення. Це дійсно багато років. Коли вивчаєш творчість, вивчаєш життя. Як ви відчули себе? Що допомогло?

Дмитро Стус:  Не думаю, що можна все прив’язати до якогось вірша. Вірші, звичайно, дуже важливі. Для мене Василь Стус – це два в одному:  з одного боку, батько, з яким були різні взаємини, але який мене навчив розуміти світ і стверджуватися в цьому світі, тобто навчив за допомогою листів, короткого спілкування не жалітися на обставини, а «перти буром». Якщо вірші, то, очевидно, «Палімпсести». Якщо ідеться про улюблений, то це «Гойдається вечора зламана віть». Це програмний вірш, вірш, у якому мелодика, зміст, текст об’єднані воєдино.

Ірина Славінська: Чи достатньо сьогодні читають Василя Стуса? Чи достатньо сьогодні пам’ятають Василя Стуса?

Дмитро Стус:  Я думаю, що це питання не зовсім коректне, бо пам’ятають про тих, хто актуальний. Сьогодні по Північній Донеччині їздить дві виставки. Зараз є купа запрошень, зокрема від молоді. Просять про якісь зустрічі. Це було і в минулому році, і в позаминулому. Я не думаю, що правильно говорити, чи достатньо когось пам’ятають, важливо, що він актуальний. Зараз ми відкрили віртуальний музей Василя Стуса в інтернеті. Попри те, що він ще недостатньо наповнений, там досить багато відвідувачів, дуже активно розвивається сторінка Фейсбуку. Для того, щоб сьогоднішня молода людина активно цікавилася тим чи іншим культурним продуктом, у даному випадку спадщиною Стуса, віршами, листами, вони мають бути відформатовані адекватно до сьогоднішнього часу. А цим українська класика похвалитися не може. Вона і далі подається так, як подавалась 50 років тому чи 30, 70, а в сьогоднішній час, коли ми сприймаємо культуру переважно через зображення, треба досить багато працювати і мати технічні засоби, щоб адаптувати до сьогоднішніх способів сприймань. У цьому сенсі дуже багато роботи. Мова не тільки про Стуса, мова і про Світличного, навіть про наших класиків – Лесю Українку, Франка. Ми не так часто їх згадуємо, хоча в кожного з цих письменників є дуже багато актуальних думок, які сьогодні, може, чути гірше, ніж варто було б.

Для того, щоб сьогоднішня молода людина активно цікавилася тим чи іншим культурним продуктом, він має бути відформатований адекватно до сьогоднішнього часу

Лариса Денисенко: Дуже часто ідеться про те, що дисидентство виростає з того, що люди дуже гостро відчувають несправедливість, борються за справедливість. Поезія пана Василя частково теж виростала через те, що він гостро відчував несправедливість.

Дмитро Стус:  Я не знаю, чи правильно його звужувати до теми дисидентства. Загалом люди, які реагують на несправедливість, в будь-якому суспільстві, в будь-якому соціумі змушені постійно робити вибір між успішною кар’єрою і між своєю мораллю. У випадку Василя Стуса можна сказати, що майже всі 100% його виборів були на користь моральності, на користь порядності і на користь творчості.  Саме тому з кар’єрою зовсім не склалося. Навіть якщо говорити про найвідоміший випадок 65-го року, подію у кінотеатрі «Україна», арешт друга, і шальки терезів – з одного боку твоє майбутнє, майже захищена дисертація та несправедливість до друга з іншого боку. Всі ми робимо вибори, які кожна особистість, кожна людина робить впродовж життя. Такі вибори були тоді, такі вибори стоять перед кожним з нас сьогодні. Здатність вибирати, щоб зберегти себе як людину, сьогодні є достатньо актуальною. 

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.