Жінка з Горлівки попросила нас повернути її рідне місто, — Є. Манженко

Гостями студії є блогерка та співорганізаторка об’єднання митців «ЯкЗдрасті» Татуся Бо та фронтмен гурту «Веселі біоритми» Євген Манженко. 

#ЯкЗдрасті 2 липня виступить в Полтаві в Villa Крокодила. Традиційно захід благодійний, зібрані кошти підуть на підтримку місцевих волонтерів Полтавського Батальйону Небайдужих.

Андрій Гарасим: Чому така назва проекту?

Татуся Бо: Колись ми з моєю подругою сиділи на кухні й думали, що треба щось робити, якось підтримувати людей, робити те, що можемо. Домовилися щось організувати, виходити до людей, підтримувати їх. Треба було це якось назвати і моя подруга Люда каже — давай будемо «ЯкЗдрасті».

Андрій Гарасим: Чим ви займаєтесь?

Євген Манженко: Ми — блогери, роками щось пишемо. Є певна аудиторія, яка готова це читати й слухати. Так склалось, що ми поїхали на виступ для черкаської аудиторії, де зібрали для волонтерів грошей. Після цього нас почали часто запрошувати.

Андрій Гарасим: Євгене, ви, мабуть, окрім того, що читали, ще й співали?

Євген Манженко: Я переважно співав.

Андрій Гарасим: Ви з Кіровограда родом. Я так розумію, що тема Горішніх Плавнів не залишила вас осторонь:

Євген Манженко: Я тривалий час як активіст займався цим питанням перейменування в Кіровограді. З тих варіантів, що залишились, був Інгульськ, але проросійське лобі зробило багато, щоб ця назва не пройшла. Прямо кажучи, в Кіровограді є люди, які прямо пов’язані з Росією у плані бізнесу, місцеві олігархи.

Андрій Гарасим: Ви були на сході — яке у вас враження?

Євген Манженко: В Маріуполі я був вперше, був у Краматорську через кілька днів після його звільнення, у Рубіжному.

Татуся Бо: Я для себе винесла важливу річ: бути патріотом у Києві і у Бердянську чи Маріуполі та інших прифронтових містечках — абсолютно різні речі. В Києві ми говоримо і навіть не задумуємось про мову, про те, що це може когось дратувати. А там, співаючи українською мовою на набережній, можна втрапити в немилість. Там говорити українською — героїзм.

Євген Манженко: Мене, до прикладу, не обслуговували в кав’ярні у Бердянську, мотивуючи це фразою «я не понимаю».

Дмитро Тузов: Це при тому, що саме з Бердянська є дуже багато добровольців.

Євген Манженко: Більше того, там дуже потужний волонтерський рух. Але бачимо, що є й кардинально протилежні позиції.

Дмитро Тузов: Розкажіть про дуже яскравий епізод в зоні АТО, який ви запам’ятаєте на все життя.

Євген Манженко: Це жінка в Бердянську, яка почула українську мову, підійшла й сказала: «Я только приехала из Горловки, там где эти бегают с автоматами. Пожалуйста, придите и верните нас назад. Освобождайте и не покидайте нас!».