Інвестиційні мрії влади Білої Церкви: від дитячого парку до міжнародного аеропорту

Журналісти Громадського радіо побували в Білій Церкві та поспілкувалися з представниками міської влади – Олексієм Погасієм в.о. директора Департаменту ЖКГ Білоцерківської міської ради, і Миколою Антонюком радником міського голови Білої Церкви.

 

Михайло Кукін: Ми знаємо, що очільник міста Біла Церква Геннадій Дикий зараз у Києві проводить прес-конференцію про здобутки Білої Церкви, її місце в інвестиційному рейтингу. Пане Миколо, в чому саме здобуток Білої Церкви?

Микола Антонюк: Рейтингове дослідження є не самоціллю, а є одним із інструментів, щоб ще раз заявити про інвестиційну привабливість міста Біла Церква.

Місто отримало потужний поштовх для свого розвитку тоді, коли в 70-х роках сюди були заведені потужні інвестиції, в місті Біла Церква був побудований потужний промисловий комплекс нафтохімічної промисловості. Після цього місто збільшилося втричі.

Змінилася ситуація в країні, змінюється ситуація на ринку праці, змінюється певний попит. Колишні величезні підприємства, як колись називали – союзного значення, втратили свою актуальність та зникли з мапи Білої Церкви.

Михайло Кукін: Через що вони втратили актуальність? Спитайте будь-якого автомобіліста: він скаже, що краще переплатить, але купить не шини Росава, а Continental.

Микола Антонюк: Я буду з ним сперечатися. В нього оцінки Росави застарілі, тому треба спробувати Premiorri, деякі моделі тієї самої Росави, – а після того робити висновки.

Михайло Кукін: Зараз це вже конкурентна продукція?

Микола Антонюк: Звичайно. Якщо продукція продається в 56-ти країнах світу: Франція, Німеччина, Швеція, Канада…

Михайло Кукін: Китайська продукція теж продається, тому що вона набагато дешевша, але вона поступається в якості.

Микола Антонюк: Я думаю, торгова марка Premiorri на сьогоднішній день мало чим відрізняється від розкручених світових брендів. По-іншому втриматися на світових ринках неможливо. Це відбулося протягом останніх 3-5 років, тому що життя змусило це зробити.

Ті підприємства «Ферокерам», які були розраховані на чотири-п’ять підприємств, розташованих по всьому колишньому Радянському Союзу, втратили свої зв’язки, ринки збуту й зникли взагалі. А щоб місто жило, треба робочі місця, треба привабливість. Ми пишаємося певними досягненнями. Є мало галузей, які нерозвинені в Білій Церкві: від легкої промисловості до машинобудівництва.

Щоб за кордоном повірили, що ми такі гарні, необхідно, щоб це підтвердила якась організація, яка би зробила незалежний аудит. Рейтингове агентство – один із механізмів.

У нас є людський потенціал. Люди, які колись приїхали і культивували в своїх родинах інженерну думку, працювали на величезних підприємствах, вже мають дітей, які виросли і теж мають кудись влаштовуватися – ці люди можуть працювати.

Михайло Кукін: У вас тепер є Агенція стратегічного розвитку. Я так розумію, це доволі дружня для міської влади організація. Чим саме вона займається? Що таке поліпшення інвестиційного іміджу? Зняти красивий відеоролик про місто – навряд чи це приверне інвестора, жоден інвестор не піде на красиву картинку – йому потрібно, щоб тут був клімат, щоб інвестиції були захищені. Чи можна це зробити окремо від країни?

Микола Антонюк: Мабуть, окремо від країни захистити інвестиції надзвичайно складно. Але вже навіть той ролик має привернути увагу до нашого міста, щоб ми чимось привернули увагу інвестора і він спочатку захотів просто приїхати, познайомитися. Разом із тим йому необхідно запропонувати продукт.

Михайло Кукін: Про які інвестиційні проекти йдеться?

Микола Антонюк: Найбільшими я назвав би два проекти. Перший – створення на базі Білоцерківського авіаремонтного заводу потужного аеропорту – до певної міри з комплексом обробки певних вантажів, комплектації чи створення логістичного центру. В Україні є дуже мало місць, де є готова злітна смуга довжиною 2,7 км, де можна приймати будь-який літак. Тобто ми пропонуємо вантажопасажирський модуль, який можна було би створити поруч із Києвом. На мій погляд, це дуже гарний проект.

Другий проект – в нас у комунальній власності є колишній піонерський табір «Лісова казка». Це вісім стаціонарних корпусів, які побудовані для того, щоб він працював протягом усього року. Це більше семи гектарів землі біля Володарки. Там сьогодні необхідно провести повну реконструкцію, щоб створити нові можливості для дитячого та сімейного відпочинку.

Є й багато інших проектів. У центрі міста в нас є прекрасний «Острів дитинства», що задумувався як дитячий парк. На сьогоднішній день він потребує реконструкції та наповнення сучасним змістом для відпочинку.

Михайло Кукін: Інвестиції передбачають повернення вкладених коштів. Аеропорт – так, а зони відпочинку в Білій Церкві можуть бути прибутковим проектом?

Микола Антонюк: Це є прибутковими проектами в інших регіонах. Для нас прикладом є аналогічний табір для дітей біля Богуслава, зовсім недалеко, який працює 11 місяців на рік. Він приватної форми власності, є прибутковим.

Я вважаю, що це може бути прибутковим. Тим паче, що в Білій Церкві інші можливості, унікальні можливості нашої колишньої водолікарні – вони теж сьогодні використовуються досить слабо, це теж може бути інвестиційним проектом.

Вікторія Єрмолаєва: Нещодавно в Білій Церкві встановили нові тарифи на водопостачання та водовідведення. Ми знаємо, що взимку були акції протесту місцевих жителів проти підняття тарифів. Як саме змінилися тарифи?

Олексій Погасій: На даний момент усі ресурси, які потребуються для надання послуг на житлово-комунальне господарство, змінюються в більшу сторону. Тому логічним і неприємним кроком стало те, що потрібно перераховувати вартість за послуги ЖКГ. Змінилися вони приблизно на 20%, але на даний момент ще йдуть деякі перерахунки. Це досить неприємний і довготривалий процес.

Вікторія Єрмолаєва: Зараз ви бачите супротив серед місцевих жителів?

Олексій Погасій: Супротив є, він буде. Це неприємні речі й загальна проблема в країні – ціни на ресурси зростають. Яскравих протестів зараз немає, але, думаю, невдоволення є, ми його розуміємо.

Вікторія Єрмолаєва: У Білій Церкві виділили понад 5 млн гривень на придбання житла для родин загиблих учасників АТО. Які щодо цього плани чи, можливо, вже є квартири чи будинки для цих родин?

Микола Антонюк: Потягом останніх трьох років ситуація з забезпечення родин загиблих житлом здійснювалася за різними процедурами. Зараз ці кошти призначаються спеціальною комісією, створеною Білоцерківською міською радою при управлінні соціального захисту. Нараховується за нормами згідно постанови Кабміну певна кількість квадратних метрів; визначена середня вартість житла по місту Біла Церква, обраховується ця сума – вона надходить на рахунок управління соціального захисту і управління передає їх на рахунок відповідної родини для придбання житла. Родина обирає житло, управління соціального захисту перевіряє,чи відповідають параметри житла тому, що заявлено і тому, на що родина має права. Після цього дається дозвіл банку на перерахунок.

Вікторія Єрмолаєва: У Білій Церкві вже є родини, які в такий спосіб купили житло? Чи велика черга зараз?

Микола Антонюк: Так, такі родини є. Черги як такої немає, зараз всі сім’ї загиблих забезпечені.

Михайло Кукін: Чи є статистка, скільки жителів Білої Церкви є членами родин загиблих?

Микола Антонюк: Звичайно, членів сімей загиблих у нас 78 чоловік.

Михайло Кукін: Всі вони будуть забезпечені?

Микола Антонюк: Згідно постанови Кабміну – ті, які мають право на забезпечення житлом.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.