Катерина Калитко: Війна - базова форма людського співіснування

Письменниця та перекладачка Катерина Калитко отримала престижну премію Книга року BBC 2017 року за свою книжку «Земля
загублених»

Ведучi

Тетяна Трощинська,

Ірина Славінська

Гостi

Катерина Калитко

Катерина Калитко: Війна - базова форма людського співіснування
https://static.hromadske.radio/2018/01/hr_u_tvoemu_misti_18-01-19_kalytko.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/01/hr_u_tvoemu_misti_18-01-19_kalytko.mp3
Катерина Калитко: Війна - базова форма людського співіснування
0:00
/
0:00

У студії Громадського Радіо — письменниця та перекладачка з балканських мов Катерина Калитко.

Ірина Славінська: Чи отримання премії за книжку щось змінило у письменницькому житті?

Катерина Калитко: Внутрішньо ні, а зовнішньо так. З преміями завжди дуже смішний момент: ті люди, які робили вигляд, що тебе не існує, раптом починають тебе посилено помічати. Мені радісно, що ця премія прийшла у Вінницю, що Вінниця прозвучала, це потішило дуже багатьох моїх друзів в літературі, які за це вболівали.

У мене була внутрішня обітниця: якщо ця книжка прозвучить, то я візьмуся до великої форми. Це найпитоміша зміна на тепер.

У мене була внутрішня обітниця: якщо ця книжка прозвучить, то я візьмуся до великої форми

Тетяна Трощинська: Ви думали, що книга не достатньо масова?

Катерина Калитко: Я не цілилася на масовість, тому що письменник, пишучи, не повинен аж так одразу думати про читача, про аудиторію, він повинен думати про текст, вже в другу чергу про те, як він може зрезонувати в тій чи іншій аудиторії. Мені йшлося про те, що ця книжка не надто легка за тематикою, не надто легка за рівнем проговорення проблем. Комусь вона, очевидно, таки лишилася дискомфортною за умов такого поглибленого прочитання. Я, чесно кажучи, очікувала більшого відторгнення. Натомість, аж перед людьми незручно, отримала дві великі премії наприкінці 2017 року, чого я не сподівалася.

Ірина Славінська: Що, на твою думку, мало викликати незадоволення читачів?

Катерина Калитко: Там є люди з хисткою гендерною ідентифікацією, які фігурують в стрижневих текстах цієї книжки і задають їй тональність.

Ірина Славінська: Також це книжка про життя у трохи казковому світі, трохи міфологічному. Це світ, у якому є війна. Що це за війна?

Катерина Калитко: Я ніби завжди задумувалася над цими темами, ніби завжди знала, що у нас все прийде до війни з Росією, але малодушно сподівалася, що я цього не застану, обійдеться абощо. Свого часу, осмислюючи те, що сталося в Україні, я в черговий раз подумала про те, що війна, як би це жорстоко і дивно не прозвучало, це якась базова форма людського співіснування. Порозуміння — це радше ідилічна теза. Війна — це те, що об’єднує людей навіть в їхньому протистоянні впродовж усієї історії, те, що поєднує державні програми, елементи історії, що поєднує або роз’єднує людей тощо. Це те, що найсильніше впливає на долі і на мапу світу.

Мені йшлося про те, щоб написати про війну, яка прошита на підсвідомості. Євгеній Стасіневич дуже влучно висловився про те, що це базовий антропологічний стан.

Тетяна Трощинська: Чи цей базовий антропологічний стан змінив бажання виходити із зони комфорту?

Катерина Калитко: Він, очевидно, розбудив більшу частину населення, ніж було досі. Я не можу сказати «на жаль» чи «на щастя». Коли війна змінює все, це теж дуже тривожно. У чомусь життя лишилося незмінним, у чомусь звички людей, які ходять вулицями міста, не зазнали жодних змін. З іншого боку, є люди, які дуже серйозно переймаються, які поклали все життя на те, щоб волонтерити, висвітлювати події на Сході.

Починаючи з революції Гідності, певний відсоток населення дуже змінився. Це продуктивний відсоток населення. Це люди, які здатні повертати державний курс.

Є багато байдужості і заперечення війни, зокрема в середовищі українських митців

Багато змінилося, але не так багато, як би мені хотілося. Є багато байдужості і заперечення війни, зокрема в середовищі українських митців.

Ірина Славінська: Як у світі, де є війна, можливо розважатися, читати, писати, пити каву, сидіти в радіоефірі?

Катерина Калитко: Досвід Ізраїлю, який десятиліттями живе в цьому режимі, підтверджує, що це можливо. Зараз війна втратила, очевидно, світовий характер, вона стала гібридною, точковою. Якби в Україні все було мирно, війна відбувалася б деінде паралельно. Очевидно, людство існує, щоб збалансовувати жахливе і прекрасне.

Ті люди, які здатні щось продукувати, працівники креативних індустрій, які працюють з тоншими сенсами, повинні якось посилено працювати, щоб закрити діри в ноосфері, які утворюються над гарячими точками.

Тетяна Трощинська: Теми, які розривають українське суспільство, зокрема хистка гендерна ідентифікація, були для вас важливою частиною сюжету? Чи для вас було важливо, щоб була реакція на те, що ми не завжди готові обговорювати?

Катерина Калитко: Мені йшлося про те, щоб люди принаймні відрефлексувала це. Середньовіччя нібито офіційно закінчилося дуже давно, але в головах воно перебуває міцно. Мені здається, що моментами це безнадійно. Мені хотілося про це говорити. Я не сподівалася якоїсь конкретної реакції, але мені хотілося, щоб ця тема прозвучала в публічному полі, можливо, комусь зайвий раз поставила запитання, а комусь здалася відповіддю.

Ірина Славінська: Що дав для тебе досвід роботи з балканською літературою?

Катерина Калитко: Це частина мого людського досвіду, це частина мого письменницького досвіду. За переклади я бралася, тому що мені здавалася страшенно важливою непроговорена Боснія і Герцеговина, в 90-і ми дуже мало знали, що відбувається. Виявилося, що історія дуже подібна до української. Можна спрогнозувати, чим це може для нас закінчитися. Література, знання про історію Боснії і Герцеговини, знання про те, як це може бути осмислено в літературі для мене було буфером, який не дозволив божеволіти, коли почалася гаряча фаза в Україні. Нібито знаючи, що до того все йде, я була не готова до тієї форми, в якій це втілилося. Придивляючись до балканської постконфліктної літератури, я думаю, що ми найближчі десятиліття чи два будемо це потужно осмислювати. Зараз домінує література факту, ми будемо доростати до художнього рівня осмислення.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.