«Маріуполь — місто надможливостей»: історія успіху переселенця

Гість ефіру — переселенець, підприємець, засновник одного з перших в місті антикафе Микола Петаєв.

Ірина Ромалійська: Що таке антикафе?

Микола Петаєв: Формат заведения для Мариуполя новый. Это свободное пространство. Это то заведение, где ты платишь не за выпивку или за еду, а за время. Люди приходят, платят за время. В ту стоимость, которую мы установили, входит чай, кофе, печенье. Можно прийти поиграть в настольные игры, пообщаться с друзьями. Бывают кинопросмотры, тренинги, игры в Мафию.

Тетяна Курманова: Як маріупольці сприйняли нову форму роботи?

Микола Петаєв: В Мариуполе по некоторым причинам о нас еще мало знают. Многие те люди, которые знакомятся с таким форматом, говорят: «Вау! Почему мы раньше не знали?».

Тетяна Курманова: Розкажіть вашу історію. Як ви потрапили в Маріуполь?

Микола Петаєв: Я из села Саханка, это Новоазовский район. Это в 16 километрах от Мариуполя.

Коли події розгорталися у Краматорську, Донецьку, нас це не зачіпало. Були блокпости, були військові. Від цього не було ніякого дискомфорту. А потім почалась війна, коли наш кордон прорвали. Війна постукалася в наші двері. Були позиції українських військових, які були близько до нашого населеного пункту. Ми приїхали до Маріуполя в січні 2015 року. Десь раз на тиждень в село прилітали якісь снаряди. Неодноразово біля дому розривалися серйозні снаряди. Ми сподівалися, що все повернеться назад, все буде добре. Уже було майно, ми прожили у цьому домі певний час. У нас мала дитина. Були тварини, за яких ми несемо відповідальність, не хотілося їхати. Батьки не збиралися їхати звідти. Це все стримувало. Потім настав той момент, коли я зрозумів, що щось має статися. Я відправив дружину з дитиною у Маріуполь. Тут живе теща.

А сам залишився приглядати за будинком. В той самий день почалися активні дії. Було дуже страшно, моторошно. Тоді обстріляли житловий мікрорайон «Східний» у Маріуполі. Я чув, як працювали ці «Гради», тому для мене немає двоякого погляду на ту ситуацію.

Я пам’ятаю, як місцеві люди у Маріуполі мені казали, що це «українська армія нас обстріляла». Вже пізніше я цілеспрямовано поїхав у цей мікрорайон в Маріуполі з компасом. Для мене були беззаперечні докази, що стріляли з нашого напрямку, тобто неподалік від нашого села. Я чув безглузді «аргументи» жителів мікрорайону «Східний».

У такому режимі я прожив 10 днів. У моєї дружини 27 січня був день народження, і я вирішив піти у Маріуполь.

Ірина Ромалійська: Чим ви займалися у селі?

Микола Петаєв: Я працював у школі для дітей з вадами розвитку. Я там працював вихователем.

Ірина Ромалійська: А як приїхали сюди і вирішили зайнятися бізнесом?

Микола Петаєв: Ми не знали, чим займатися. Я мене є ветеринарна освіта. Так сталося, що ми з тещею повезли кішку до ветеринарного лікаря. Це був дядько мого однокурсника. Ми поспілкувалися, я попросився до них постажуватися. Мені дали змогу отримати навички. Повноцінно мене взяти не могли. Був вибір або відкрити власний ветеринарний кабінет, або займатися чимось іншим. Я їздив на підвищення кваліфікації до Харкова, там зустрівся з другом. Він мене зводив у квест-кімнату. Мені дуже сподобалася така ідея. Помоніторив, у Маріуполі на той час була тільки одна квест-кімната. Але купити готову ідею коштувало дуже дорого. Тому я сів, почухав макітру, разом з дружиною і сестрами ми вигадали сценарій, у моєї тещі було занедбане приміщення, я там організував квест-кімнату. Трошки доходів було, але кошти невеликі. Я зустрів родину, яка до війни займалася організацією автоквестів в Маріуполі. Вони запропонували працювати разом. Вони знайшли приміщення, там було багато місця. І ми вирішили зробили зробити квест-кімнату та антикафе.

Я дуже вдячний своїй дружині. Я рік чи більше нічого додому не приносив, кудись ходив, але грошей не було. Вона працювала торговим представником, щоб зберегти кошти, ходила пішки.

Тетяна Курманова: Ви брали участь у проекті «Маріупольські гравці». Що це таке? Чому ви обрали незвичну частину міста для цього проекту?

Микола Петаєв: Коли я переїхав до цього міста, побачив, що тут є старий район з цікавими будівлями. Мене дуже бентежило, що вони у занедбаному стані. Завдяки антикафе та квест-кімнаті я познайомився з ведучими маріупольського каналу. Ведуча переїхала працювати у Київ, вона зателефонувала мені і сказала, що до Маріуполя приїде команда з цікавим проектом, пов’язаним з архітектурою. Ось так я познайомився з командою. Ідея полягала у тому, щоб зробити вільний простір, щоб кожен бажаючий (наприклад, художник), який не може дозволити собі орендувати приміщення, щоб презентувати себе і запросити туди гостей, мав таку можливість. Ми хотіли, щоб це було занедбане приміщення в історичній частині міста, щоб звернути увагу людей на те, що місто є красивим, цікавим, але це нікому не потрібно.

Тетяна Курманова: Ваша думка про те, що Маріуполь — місто можливостей. Ваша думка не змінилася?

Микола Петаєв: Ні, Маріуполь — місто суперможливостей.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.