Марія Зав'ялова/Громадське радіо
Гості програми: кандидат історичних наук та провідний науковий співробітник краєзнавчого музею Богдан Зек і письменник Іван Корсак.
Наталка Соколенко: От мінімальний набір дат, імен і ключових питань у цьому складному трикутнику: українці, очільники ОУН-УПА у взаєминах з поляками та німцями. Що відбулося?
Богдан Зек: Варто зазначити, що ця тема є досить заполітизованою і політики часто спекулюють цією темою у боротьбі за електорат. Справа в тому, що багато виборців також фактично від свого незнання проблеми емоційно це сприймають і тому «заковтують» цю наживу. Бо кожному політику набагато простіше воювати на фронті історичному, аніж будувати боротися з корупцією.
Наталка Соколенко: Тож які імена треба знати?
Богдан Зек: Тут варто знати імена провідників ОУН, керівників УПА. Тарас Бульба-Боровець, Дмитро Кличківський, Клим Савур, який тривалий час був командувачем УПА. Також було багато колоритних постатей регіонального масштабу: Андрій Михалевич, Василь Сементух. Взагалі варто по цих особах випустити брошурку, щоб ці імена були відомі жителям Волині. По так швидко їх імена не назвати. У визвольному русі брали учать цілі родини.
Андрій Куликов: На початку розмови ви сказали про політичну спекуляцію, а ви маєте на увазі і польських і українських політиків? І в кого краще вдається спекулювати?
Богдан Зек: На мою думку, як громадянина України, останнім часом поляки в цьому відношенні більш активізувалися, можливо це пов’язано з тим, що вони мають набагато краще матеріальне підґрунтя. На пам’ятники, меморіали виділяються кошти. І на цьому тлі польські політики намагаються спекулювати. Наприклад фільм «Волинь» повністю дискредитує українців, виставляючи їх дикунами.
Андрій Куликов: Кілька років тому мене запросили долучитися до акції у Луцьку до обговорення проблеми «Волинської різанини» і після цього поїхати до Польщі на дискусію. До Польщі я не поїхав, але обговорення тут було дуже болісним, адже на обговоренні були присутні рідні тих, хто тоді загинув. Як взагалі можна знайти примирення?
Богдан Зек: Я думаю, що політиків потрібно забирати з цього обговорення, і дати це право історикам, адже необхідно досконально вивчити історичну базу. Я вважаю, що шлях вирішення цієї задачі через неупереджені наукові студії.
Іван Корсак: Я думаю, що більше треба звертатися до документів, до фактів. Лукаві люди, які до цього спекулюють, вони цього не роблять.
І німець, як загарбник, і росіянин були кровно зацікавлені в тому, щоб люди чубились.
От є факт, що коли німецький загарбник вирізав село Озірці, то Тарас Бульца-Боровець виступив з відкритим листом до Еріка Коха, де він казав, що захищатиме кожного громадянина, що живе в Україні. І ці слова не були просто словами, бо потім були тяжкі бої із німецькими частинами, і власно кажучи, умовно утворилася Оловська республіка, і це була територія, вільна від обох загарбників (Росії та Німеччини), і була більша від Бельгії та Голландії. На війні не буває святих, на війні є солдати.
І німець, як загарбник, і росіянин були кровно зацікавлені в тому, щоб люди чубились. Волинь — це не тільки межа держав. Це межа, релігій, межа конфесій. І жили мирно. Тоді, щоби чубилися українці з поляками, але не громили німецькі гарнізони — вигідно Гітлеру. Чому вигідно Сталіну? Він прекрасно розумів, що він сюди прийде, і йому доведеться із Польщею вирівнювати кордони, і чим менше поляків буде, тим йому будуть розв’язані руки. Сили повстанців не будуть воювати із радянськими партизанськими загонами, які дуже часто просто грабували людей, і нічого більше, тому повстанці як сили захисту населення мусили брати на себе таку роль, і Сталіну це було на руку.
Богдан Зек: Варто звернути увагу на юридичну площину відносин українців та поляків. Варто згадати про війну за західні землі у 1918-19 роках. Далі 20 рік, Варшавський договір. Українське питання не було вирішене в роки Першої світової війни. Міжнародна спільнота знехтувала договорами, під якими вона ж і ставила підпис. Українські школи закривалися, на посади держслужбовців українці не допускалися. Українська більшість на західноукраїнських землях опинилася в меншості.
Цей конфлікт визрівав задовго до Другої світової війни. У грудні 1941 року еміграційний уряд Сікорського стає союзником Радянського союзу.