«Крадуть», «не працюють», «треба виселити» — такі фрази щодо ромів ви, певне, чули у побутових розмовах, читали в соцмережах та навіть у новинах. Але за цими словами — не просто образи й недоречні узагальнення, а мова ворожнечі. Мова, яка принижує, виключає і зрештою може призвести до насильства.
Такі вислови – це не критика і не свобода слова. Вільне вираження думок не дає права принижувати чи знецінювати інших людей через їхню національність, походження, стать, релігію, орієнтацію чи інші ознаки.
Мова ворожнечі — це зброя, яка розпалює конфлікти й руйнує довіру між людьми. Схиляє до чіткого поділу на «ми» та «вони», «свої» та «чужі», де «чужі» — обовʼязково небезпечні. Ці висловлювання завдають реальної шкоди: часом змушують ромські родини ховати свою ідентичність, дітей — соромитися свого походження, а суспільство — втрачати людяність.
Як розпізнати мову ворожнечі, і як ми, кожен на своєму місці, можемо цьому протистояти, розповідає ромський правозахисник, експерт з міжнародного права і прав меншин Юліан Кондур.
«Мова ворожнечі — це будь-які висловлювання, жести, зображення чи символи, які можуть принижувати гідність людини або цілої групи людей за різними ознаками: етнічними, релігійними, мовними, статевими тощо.
У випадку з ромами йдеться більше про етнічну ознаку. Враховуючи соціально-економічну складну ситуацію ромів, часто ці речі можуть бути пов’язаними.
Також історичний контекст пов’язаний з нашим становищем, так званих «інших». У європейських суспільствах протягом тривалого часу ромів сприймали як не «своїх», кочових людей з іншим способом життя. І через покоління ця історія не зникала і впливала на самосвідомість самих же ромів», — каже ромський правозахисник.
Мова ворожнечі може бути відвертою або прихованою. Вона проявляється у різних формах: образи й приниження («усі вони злодії», «їх треба вигнати» тощо), негативні узагальнення («роми завжди крадуть»), підбурювання до дискримінації чи насильства, зневажливі жарти чи меми, дегуманізація. Мова ворожнечі не просто ображає, вона створює ґрунт для насильства й дискримінації, та навіть може виправдовувати насильницькі дії.
«Мова ворожнечі ж буває різною: м’якою, середньою та жорсткою, коли закликають до насильства чи погрози життю. М’яка форма часто зустрічається. Йдеться про певні жарти, анекдоти, висловлювання, які люди використовують і іноді не замислюються про те, що це нормалізує такі речі в суспільному дискурсі.
У мене немає рецепта, як це правильно викорінити. Думаю, що кожна свідома людина розуміє ці речі й просто контролює те, що комунікує», — говорить Юліан Кондур.
Історичний контекст суттєво вплинув на формування мови ворожнечі в суспільстві. Про геноцид ромів і ставлення до них у радянський період ми вже детально розповідали в попередніх випусках подкасту. Втім, антиромські настрої виникли значно раніше — задовго до XX століття.
«Протягом тривалого часу в Європі з 14-15 століття, на території України 15 століття, роми проживали на цих територіях і були ремісниками. Вони могли запропонувати якусь свою послугу, робили багато чого своїми руками. Жінки плели кошики, робили якісь приладдя. Чоловіки переважно були ковалями. Деякі ці професії збереглись частково і сьогодні.
Як їх сприймали, можна відстежити по законах, які ухвалювали в ті часи. У Європі забороняли ромам розмовляти своєю мовою, вести кочовий спосіб життя. Були практики вилучення ромських дітей із сімей, щоб потім вони зростали в сім’ях інших етнічних груп, мейнстримових. Це було ще за часів Речі Посполитої. Та у більш сучасному світі, це відбувалося і в Фінляндії у минулому столітті. Така практика була націлена на те, щоб перевиховувати ромів, асимілювати, зробити їх більш умовно «цивілізованими».
Звісно, що все це відображалось на самих ромах. Це впливало на закритість спільноти, і призводило до недовіри щодо інших», — зауважує експерт з міжнародного права і прав меншин.
Упродовж століть усі історичні процеси супроводжувалися уявленням, що саме роми мають змінитися — стати «як усі». Попри те, що роми походять з Індії, від них постійно вимагали прийняти європейський спосіб життя, відмовитися від власних традицій і культури. За цим стоїть глибоке переконання, ніби одна група людей «краща» або «вища» за іншу. Це уявлення стало основою дискримінації й мови ворожнечі.
«З періоду націонал-соціалізму можна відстежити певну динаміку, як пропаганда використовувалась для просування певних наративів: одна раса ставилась вищою над іншою, одна етнічна група ставилась вищою над іншою.
Цей період важливий в історичному контексті для того, щоб зрозуміти, як політики щодо ромів та євреїв ставали національними законами. Це було те, що просувалося тодішньою владою і підтримувалось людьми.
Той портрет іншого, який формувався ще з часів перед Другою світовою війною, на жаль, дуже сильно укорінився. Оці відголоски досі відчуваються у різних суспільствах. Звісно, є великий прогрес, і ми багато в чому відійшли від закоренілих стереотипів про ромів саме в негативному контексті, але іноді й позитивні стереотипи грають проти спільноти», — каже Юліан Кондур.
Читайте та слухайте також: Ромський джаз, високі паски та гостинність: у чому унікальність культури ромів
Позитивні стереотипи — це узагальнені уявлення про певну групу людей, які мають нібито «хороший» або «привабливий» зміст, але все одно залишаються спрощеннями. Вони можуть виглядати доброзичливо, проте обмежують людей, бо зводять індивідуальність до кількох рис. Щодо ромів у суспільній уяві існує низка таких образів, часто романтизованих та поверхневих.
«Наприклад, що всі роми музиканти, вміють гарно танцювати. Іноді це теж може обмежувати людей в їхніх прагненнях або можливостях. Наприклад, якщо вони обирають шлях не творчої людини, а технічну професію. Знаю, що люди часто зіштовхувались з тим, що є певне несприйняття і більше бар’єрів», — зауважує експерт.
Радянський період продовжив формувати стереотипи про ромське населення. У цей час національним спільнотам давали можливість проявляти себе, але дуже контрольовано та вибірково. Ромів часто показували через призму «народного колориту»: як веселих музикантів, танцюристів чи людей, близьких до природи. Такий образ був зручним для офіційної ідеології: він підкреслював «дружбу народів», та не допускав розмови про реальні проблеми — дискримінацію, бідність, обмеження освіти чи доступу до праці.
«Попри це, саме культурні осередки й зіграли важливу роль для ромів в Радянському Союзі. Наприклад, мій батько був культурним працівником. Він був хореографом, керівником ансамблю, який виконував різні танці та пісні не тільки ромські, але й інших народів. Наприклад, болгарів, молдавські традиційні пісні й танці.
Саме це потім, після розпаду Радянського Союзу, стало основою, навколо чого всі й об’єднувалися. З часом це почало змінюватись, і правозахисна перспектива до нас дійшла. Було багато важливих процесів в Україні у період демократизації середини та кінця 90-х. Тоді ми почали розуміти, що є багато інших інструментів, з якими можна працювати, щоб змінювати ситуацію ромів», — говорить ромський правозахисник.
Вже у незалежній Україні почали з’являтися ромські громадські та правозахисні організації. Вони стали важливим кроком до самопредставлення спільноти. Ці ініціативи почали поступово змінювати публічний образ ромів: з об’єкта стереотипів на активних представників суспільного життя. Зрештою, почали зʼявлятись і державні ініціативи.
І це тільки українська частина історії. Насправді дискримінація щодо ромів відбувалася у різних країнах світу — від Західної Європи до Балкан. У середньовічній Іспанії ромів змушували відмовлятися від своєї мови, звичаїв і способу життя, прагнучи повної асиміляції. У Румунії вони понад п’ять століть перебували в рабстві — продавалися, успадковувалися, дарувалися разом із землею. В Угорщині, починаючи з XVIII століття, запроваджували політику примусової осілості: ромам забороняли мандрувати, позбавляли права користуватися власною мовою та відбирали дітей для виховання в «осілих» сім’ях. А під час Другої світової війни нацистський режим знищив, за різними оцінками, від 200 до 500 тисяч ромів.
Журналістка та реперка Ґільда-Ненсі Горват, яка народилась в Австрії, є відомою ромською активісткою в Європі. Вона виступає за права спільнот та бореться проти расизму. Ґільда-Ненсі Горват заснувала медіа-проєкт про реальну історію народу, та публічно відстоює її. Музичну карʼєру почала після того, як сама стала жертвою цькування. Її перший трек «Trushula», який вона випустила під псевдонімом Ненсі Блек, став виразом протесту. Її музика поєднує ромську мову, сучасний реп, а також активізм в боротьбі проти дискримінації та мови ворожнечі.
Читайте також: Крізь століття гонінь та дискримінацій: як збереглась ромська ідентичність
Правозахисник Юліан Кондур також особисто стикався із випадками дискримінації та зневажливого ставлення щодо себе через ромську національність. Вже тоді він брав участь у заходах, які прагнули привернути увагу до цієї проблематики.
«Я часто наводжу один яскравий приклад. Це було в університеті, у Національній академії внутрішніх справ в Києві. І під час лекції один з моїх викладачів сказав до мене досить зневажливо: «Циган, чому ти мене не слухаєш?». Він часто любив робити ліричні відступи під час лекції, я дійсно його не слухав, але питання було не в тому.
Я відреагував, попросив до мене так не звертатись. Він попросив мене вийти з аудиторії. Я вийшов і пішов до нашого декана, пояснив йому ситуацію. Натомість декан попросив мене піти й перепросити. Я, звісно, не просив вибачення. Просто пішов, забрав свої речі. Потім, коли почалися семінари, ми намагалися знайти спільну мову. І в ході нашого спілкування він бачив, чим я займаюся.
Я тоді робив перші активістські кроки. Ми грали в футбол проти расизму, була у нас така періодична акція. Ми знімали короткі відеоролики про історію ромів, про геноцид та про те, що треба це пам’ятати й транслювати. Викладач відчув, що я можу за себе постояти. І він зрозумів, чому саме в мене така позиція, чому я це не толерую. Мої одногрупники й люди з мого потоку підтримували мене в цьому. Було дуже приємно це відчувати.
Урешті-решт, з цим викладачем у нас склались непогані досить взаємини. Я отримав, здається, 86 балів. Ця історія про те, що за себе треба постояти. Якщо ти відчуваєш у собі сили це зробити, то це іноді можна змінити думку і донести людині, чому це не ок», — розповідає ромський правозахисник.
Слово, яким Юліана Кондура назвав викладач, дійсно ображає представників ромського народу. Цей термін використовували у законах, що обмежували права ромів, а також у негативних сталих стереотипах. Він набув конотацій соціальної та культурної «меншовартості».
«Насправді слово «циган» походить з німецької мови. «Цигойнер» — це було слово, яке з’явилось саме в німецькому суспільстві, не в ромському. Воно мало різко негативний контекст, означало інший, чужий, не наш. Водночас у деяких країнах це слово закріпилось серед ромів як абсолютно нормальне. Деякі роми в Україні себе з гордістю називають «циганами» і пишаються своїм походженням.
Слово «ром» на противагу є внутрішнім конструктом чи продуктом мови. Це те, як самі роми називають себе. Воно відображає, як саме ми себе усвідомлюємо всередині спільноти.
Термін «ром» став політкоректним і політичним стейтментом. Після першого Міжнародного конгресу ромів 1971 року в Лондоні саме термін «ром» був визначений як такий, що об’єднує ромів на Європейському континенті й в Америці.
Тому такий парадокс насправді існує, що для деяких ромів досі в Україні це нормально. Я до цього ставлюсь з повагою, але все-таки «циган» має для мене більш негативне забарвлення, ніж слово «ром». Мені приємніше використовувати слово «ром», «роми», «ромні», якщо ми до жінок звертаємось. Але це наслідок того, як зовнішні фактори впливали на самоідентичність людей», — зауважує Юліан Кондур.
Такий парадокс і неоднорідність щодо самоідентифікації всередині ромської спільноти Юліан Кондур пояснює тим, що багато ромів сьогодні погано знають свою історію. Це наслідок того, що десятиліттями ромську спадщину замовчували або зображали спотворено. Через це могла сформуватись криза ідентичності.
Використання слова з негативним забарвленням для позначення ромів у медіа чи публічних виступах може розцінюватися як прояв мови ворожнечі. Це укорінює стереотипи та поширює ромофобію. Тому важливо вживати сучасний термін «роми» у текстах, творах і мистецтві. Винятком можуть бути народні пісні, легенди або власні назви, такі як «Київський академічний музично-драматичний Циганський театр «Романс».
«Це якраз той приклад, коли люди пишаються саме цим словом і вкладають у нього абсолютно інший сенс. І це теж нормально. Це про їхню самоідентифікацію. Я розумію, що це теж може викликати певні питання: а чому саме так. Гадаю, що це спадок минулого. Сам театр був створений ще в радянські часи, і назва залишилась ще звідти», — каже експерт.
Попри те, що з початку повномасштабного вторгнення правозахисники фіксують менше випадків мови ворожнечі щодо ромів, такі прояви в інтернеті все ще зустрічаються.
«Найчастіше це можна зустріти в регіональних місцевих медіа або соціальних мережах. У соцмережах мови ворожнечі найбільше. Є деякі платформи-рекордсмени: TikTok і Telegram. У Facebook набагато менше зараз це можна зустріти, іноді в Instagram.
Telegram — це більше про певні дуже організовані інформаційні кампанії проти ромів. Зараз вони далеко не на піку і це не так помітно, але перед вторгненням найбільш видима мова ворожнечі була саме там», — розповідає ромський правозахисник.
«Групи ненависті» — так правозахисники називають осередки в соціальних мережах, які розпалюють мову ворожнечі щодо ромів. Подекуди там є не тільки образи, а й прямі заклики до насильства. Ведення цих груп часом повʼязують з організаціями, які чинили напади на ромські поселення до повномасштабного вторгнення. Антиромські рухи дестабілізували ситуацію в країні, що у своїй антиукраїнській пропаганді використовували й росіяни, говорить Юліан Кондур
«Були приклади, коли Росія використовувала антиромські настрої та антиромські напади, аби дискредитувати Україну. Це було більш помітно до вторгнення. Були інциденти у перший рік війни, і ми дуже обережно їх комунікували.
Ми розуміли, що публічна комунікація — це те, чого очікують від громадських організацій. Ми розбирали кожен кейс окремо з усіма деталями, звертались безпосередньо до відповідальних органів української влади», — зазначає ромський правозахисник Юліан Кондур.
Читайте також: Як кодифікація мови та підготовка кадрів допоможуть зберегти ромську в Україні
Про російський вплив на поширення мови ворожнечі в Україні говорить і член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Максим Онопрієнко. Національна рада також відстежує такі випадки.
«Росія робить те, що вона робила роками: депортації, знищення культур, спроби стирання ідентичності. Це стосується й етнічних спільнот, і України. Ми реагуємо та фіксуємо такі прояви. Багато цих матеріалів ми акумулюємо, аналізуємо і надсилаємо до наших європейських партнерів. Вони повинні бачити, що загроза, яку продукує Росія, стосується не тільки України як держави, а будь-яких проявів ідентичності», — каже Максим Онопрієнко.
В Україні Закон «Про медіа» значно розширив перелік ознак, щодо яких не допускається дискримінація і мова ворожнечі. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення постійно стежить, щоб медіа дотримувались цих норм.
«Ми моніторимо онлайн-простір. Не тільки зареєстровані онлайн-медіа, але і незареєстровані. Закон про медіа надає нам повноваження застосовувати заходи реагування для незареєстрованих онлайн-медіа. Переважно ми працюємо в форматі реагування на скарги, тому що фізично неможливо охопити весь онлайн-простір.
Але до незареєстрованих онлайн-медіа також можуть застосовуватися санкції, і подекуди вони більші й сильніші, ніж до зареєстрованих», — розповідає член Нацради з питань телебачення і радіомовлення.
Закон «Про медіа» розмежовує окрему відповідальність за поширення мови ворожнечі — це належить до грубих порушень, і підбурювання до дискримінації — кваліфікується як значне порушення.
«Звичайно, що для різних типів медіа передбачені різні системи покарання. За грубе порушення — величезні штрафи, близько 25% від ліцензійного збору для ліцензіатів і кілька десятків мінімальних заробітних плат для реєстрантів. Також передбачена можливість у разі системних випадків анулювати ліцензії й скасувати реєстрації.
Значні порушення мають у цифрах менші штрафи, але там також передбачена можливість при повторюваності застосувати санкцій і скасувати реєстрації чи ліцензії», — говорить фахівець.
За словами Максима Онопрієнка, офіційні українські медіа здебільшого уникають висловлювань, які можуть бути ознаками мови ворожнечі. Проте такі випадки досі можуть траплятись на платформах спільного доступу та в онлайн-медіа.
«У медіа та соціальних мережах трапляється стереотипізація. Наприклад, коли щодо ромської спільноти застосовуються недоречні порівняння, як «неосвічених чи бідних». Є узагальнені твердження про «неповноцінність або нестачу інтелектуальних здібностей». Зустрічаються висловлювання про багатодітність ромських сімей, що «роми вміють тільки народжувати».
Така стереотипізація трапляється, але її стає все менше і менше. Після набуття чинності закону про медіа у 2023 році, у нас було всього два кейси, коли ми фіксували ознаки мови ворожнечі в контенті на Youtube і реагували на них.
Ми зверталися до платформи з проханням зробити недоступним цей контент. Зауважу, що ми, як Нацрада, не впливаємо на їхнє остаточне рішення. Немає такого законодавчого важеля. Ми можемо звернутися, але рішення залишається за ними. Також, ми зверталися до авторів цих каналів, на яких був розміщений відповідний контент, з проханням його промодерувати й вжити необхідних заходів щодо недопущення в майбутньому. Але я не можу сказати, що це таке масове явище, у тому числі в регіонах», — зауважує Максим Онопрієнко.
Також Національна рада разом із представниками етнічних спільнот проводить просвітні заходи — навчає, як розпізнавати дискримінаційну лексику.
«Після вступу в дію закону про медіа, ми проводили зустрічі з громадськими організаціями, з державними інституціями. Вони стосувалися мови ворожнечі щодо різних етнічних спільнот: євреїв, кримських татар, ромів тощо.
Нам важливо було почути безпосередньо від представників ромської спільноти та організацій, які вислови їх ображають, окрім тих, про які ми вже знаємо. Тобто, що може проявлятися у цих лексичних формах, що зачіпає їхню ідентичність.
За підсумками цих розмов, ми напрацювали критерії, які стосуються виявлення мови ворожнечі, застосовуються нами в моніторингу і в наглядовій діяльності. Ми також сформували рекомендації для медіа, як правильно вживати ті чи інші лексичні вирази.
З розвитком онлайн-медіа та соціальних мереж, йдеться не тільки про слова, а й про малюнки, картинки, ілюстрації. Коли моніторимо, то зважаємо на контекст і на мету поширення тих чи інших висловлювань і зображень», — каже Максим Онопрієнко.
Національна рада також співпрацює з Радою Європи, щоб напрацювати спільну універсальну методологію моніторингу мови ворожнечі в медіа, де будуть, зокрема, чіткі маркери ромофобії та мови ворожнечі щодо ромського народу, говорить член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Максим Онопрієнко. Така методологія має бути єдиною для застосування і в Україні, і в Європі.
Читайте також: Борчині за права та носійки традицій: як живуть сучасні ромські жінки
Ситуація із дискримінаційним ставленням до ромів в Україні поступово змінюється завдяки зусиллям громадських організацій, держави та міжнародних партнерів. Цьому сприяє і той факт, що роми активніше беруть участь у житті громади, у волонтерських і правозахисних ініціативах. З початку повномасштабного вторгнення багато ромів воюють у Силах Оборони, зазначає ромський правозахисник, експерт з міжнародного права і прав меншин Юліан Кондур.
«Зараз наратив про ромів у нашому суспільстві змінюється, враховуючи військові реалії та активність громадських організацій серед ромів на підтримку людей вразливих категорій. Особливу роль відіграють роми, які захищають Україну. Поки що це не організована ветеранська спільнота, але вони дуже сильно вплинули на те, як ромів сприймають в нашому суспільстві й поза ним також.
Тому позитивні зміни відбуваються, але не хочеться сприймати бажане за дійсне, що тепер все зміниться. Наприклад, можна поглянути на країни колишньої Югославії, де роми брали участь у війні. Після війни сприйняття ромів повернулося до того, як воно і було.
Наразі ми багато говоримо про вклад ромів в захист України. Намагаємось показувати ці історії саме для того, щоб закріпити цей наратив. Треба аби він не зник, не розчинився в інформаційному полі, яке часто насичене більше негативними прикладами, ніж позитивними», — каже Юліан Кондур.
Проте нашому суспільству ще є над чим працювати — не лише в медіа та публічному просторі. Член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Максим Онопрієнко підкреслює важливість усвідомлено позбавлятися мови ворожнечі у повсякденному житті.
«Відповідальність щодо поширення мови ворожнечі лежить не тільки на медіа, а і на аудиторії. Дуже важливо, споживати відповідально контент. Офіційні українські медіа практично не допускають у своїй роботі ознак мови ворожнечі. Переважно, мова ворожнечі шириться у соцмережах чи на платформах спільного доступу.
На аудиторії лежить відповідальність щодо споживання цього контенту, його поширення. Варто користуватися перевіреними джерелами, офіційними українськими медіа і не вдаватися до поширення мови ворожнечі, бо таким чином, ви також долучаєтесь до дискримінації.
Медіа мають мовити відповідально, а аудиторія має споживати відповідально», — зазначає член Нацради з питань телебачення і радіомовлення.
Мова ворожнечі — це не свобода слова. Це зброя, яка розпалює конфлікти й руйнує довіру між людьми. А ще грає на руку зовнішньому ворогу. Відповідальність кожного та кожної з нас полягає у тому, щоб Україна стала справді суспільством рівності, поваги та взаєморозуміння, де немає місця дискримінації та упередженням. Більше про це слухайте у попередніх та наступних випусках спільного проєкту Громадського радіо та Радіо «Чірікло» в етері, на сайті, та подкаст-платформах.
Подкаст створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи. Його зміст є виключною відповідальністю авторів. Погляди, висловлені в цьому подкасті, жодним чином не можуть тлумачитися як такі, що відображають офіційну думку Європейського Союзу чи Ради Європи.
