"Что почитать": "Війна і міф. Невідома Друга світова"

Коллективная историческая память украинцев во многом состоит из мифов. Эти мифы можно встретить в прессе, кино, иногда даже в современной исторической литературе, не говоря уже о литературе советского периода. Одну из ключевых ролей в системе мифов занимает Вторая мировая.

Некоторые советские мифы об этой войне сформировались еще до ее конца. Например, в расстрелах поляков в Катыни советская власть обвиняла нацистов, хотя доказано, что этим занимались советские спецслужбы. Культ 9 мая сформировался лишь в 1960-х годах. Деконструкцией подобных мифов сейчас занимаются профессиональные историки. В начале этого года в издательстве КСД вышла книга «Війна і міф. Невідома Друга Світова», где собрано 50 таких мифов и их опровержение. О союзе Гитлера и Сталина и о подготовке СССР к войне  я поговорил с одним из редакторов этой книги – Александром Зинченко.

“Ключове питання: Чому виникають міфи? Міфи – це спосіб замазати ту реальність, яка була насправді і створити щось, що буде викликати захват або інші емоції. Тобто емоційно подати ту дійсність, яка була не зовсім привабливою і зручною. Наприклад, якщо взяти газету «Правда» за 21 грудня 1939 року, то ми там легко зможемо прочитати вітальні телеграми  Гітлера, який в дуже теплих словах вітав Сталіна із шестидесятиріччям. Ясна справа, що ці газети фіксують цей час і їх можна було піти подивитись в спеціалізованих бібліотеках. Тож можна було переконатись, що був період теплих стосунків Гітлера та Сталіна.

Ясна справа, що після 22 червня 1941 року такі речі стали дуже незручними для Радянського Союзу, і Сталін народжує один з перших міфів у своїй першій воєнній промові 3 липня 1941 року. Період між 1939 і 1941 СРСР намагався витравити з пам’яті. Для цього активно підтримувався міф про віроломний напад німців на СРСР. Проблема була в тому, що ніякого віроломного нападу не було і розвідка передавала велику кількість інформації про те, що відбувається накопичення військ на кордоні СРСР і Третього Рейху. Треба було бути глухим і сліпим, аби не побачити, що скоро буде війна.

Більше того, є свідчення, що СРСР готувався до превентивної війни. Є навіть певні стратегічні напрацювання, які розробляв Жуков. Тож з цього міксу намагались створити щось таке, що буде підтримувати цей героїчний дискурс, що радянський народ – народ переможець і намагатись уникати незручних сторінок.

Ми також стикались з абсурдними та маленькими міфами. Наприклад, «Совинформбюро» повідомило в вересні 1941 року про те, що після важких вуличних боїв 21 вересня радянські війська залишили Київ. Проблема в тому, що радянські війська залишили Київ не 21, а 19 вересня і ніяких тяжких вуличних боїв не було. Тобто Вермахт входив у абсолютно порожній в цьому сенсі міський простір. Це була абсолютна брехня. От з таких міфів створювалася міфічна візія.

 Є ще міф про те, що Хрещатик був зруйнований нацистами. Ні, насправді це було зроблено у вересні 1941 військами НКВС. Був поширений міф, що собор часів Київської Русі – Успенський собор був підірваний нацистами. Ні, це не так. Це була дивна спецоперація радянських спецслужб, які зруйнували цей шедевр древнерусського зодчества. Варвари, що тут ще сказати. Але ж не хочеться бути варварами, тому перекладається відповідальність на ворога. Ми це бачимо в Катинській історії, в історії з Хрещатиком, Успенським собором – це є класичні приклади пропаганди і створення міфів”. 

Это был историк Александр Зинченко, который рассказывал о союзе Гитлера и Сталина, подготовке СССР к войне и о отступлении советских войск в 1941 году. В книге «Війна і міф. Невідома Друга Світова» можно также прочитать о так называемом «Освободительном походе» Красной армии в сентябре 1939 года, расстреле поляков в Катыне и “героях панфиловцах”. Формат книги и стиль описания мифов рассчитан на читателя без исторического образования. Слушайте, думайте и читайте!