Культурний зв’язок зі світом. В Чернівцях пройшов Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz

В ньому прийняли участь письменники та поети різних країн світу: України, Німеччини, Польщі, Румунії, Ізраїлю, Молдови, Австрії на Нідерландів.

Ми розповімо про деякі найяскравіші поетичні події, які відбулися на цьому фестивалі.

«Світ тримається не на героях, а на мільйонах звичайних людей…»

7 вересня відбулася презентація книжки «Господи, ти відкриєш мої уста. Йосиф Зісельс у розмовах з Ізою Хруслінською» відомого українського діяча, дисидента єврейського походження Йосифа Зісельцса та польської журналістки Ізи Хруслінською.

Це книга на 400 сторінках, яка охоплює весь період життя Йосифа Зісельцса. Також там дуже багато світоглядних речей, які стосуються нашого життя, нашого ставлення до війни та до образу нашого майбутнього.

«Ця книжка розмов з Йосифом Зісельсом для мене не є автобіографічна, вона «використовує» біографію Йосифа Зісельса, що віддзеркалює історію України в ХХ-ХХІ столітті. Все те, про що ми говоримо з Йосифом Зісельсом, – і про історію Чернівців, і про історію євреїв у Чернівцях, і про дисидентські часи,  – це все навколо України, це все ширше», – говорить Іза Хруслінська.

Польська журналістка зазначає, що перед тим, як вона почала займатися темою України, для неї український дисидентський рух був невідомим.

«І до сьогодні в Польщі ця тема майже невідома. Мало людей про це знають, і ще менше розуміють, що це взагалі було. Тобто для мене історія дисидентського руху і досвід Йосифа Зісельса дуже важливі.

Ми починаємо в книзі з того, що Йосиф Зісельс не колишній дисидент. Він на моє перше запитання так і відповідає в книзі, що дисидент не може бути колишнім. Він залишається ним до кінця свого життя, він намагається йти проти всіх своїх стереотипів, намагається захистити ті цінності і вартості, які були для нього важливі колись», – відкриває таємниці книги Іза Хруслінська.

«Я говорю в книжці про те, і це моє глибоке переконання, що світ тримається не на героях, а на мільйонах звичайних людей, які виносять на своїх плечах всю тяжкість, драматизм і трагічність цього світу. Це від них залежать, яким буде світ. Бо герої можуть його розхитати, кудись штовхнути, але вони не можуть його нести на собі. Їм це нудно. А люди живуть, працюють так, як можуть, народжують дітей, виховують їх, і саме вони тримають на собі цей світ», – ділиться своїми переконаннями Йосиф Зісельс.

Він зауважив, що цю книгу присвятив своїм батькам.

«Вони не дожили до цих часів, на жаль. І для мене дуже важливо знати, що вони не дожили до тих часів, які переживає Україна останні 25 років після краху імперської комуністичної системи. На їх долю дісталися тільки поневіряння – репресії, Голодомор, Голокост, Війна. Все погане, що було у ХХ сторіччі, дісталося на долю наших батьків. І вони це перенесли. В їхньому житті, можливо, була єдина радість – це ми, їхні діти», – розповів Йосиф Зісельс.

«Моя ідея – поліпшити взаємини між євреями та слов’янами…»

В той же день пройшла презентація книжки «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри» Вольфа Московича.

Вольф Москович є тим, хто засновав серію книжок «Єврей та слов’яни». І цього разу був презентований 25 том цієї серії.

«Коли я опинився в Ізраїлі, то одна з важливих справ, якими я займався, було зближення євреїв та слов’янських народів. І я заснував серію книжок, яка називається «Єврей та слов’яни». Вийшло вже 25 томів, і сьогодні як раз презентація 25-го тому. І цей том називається «Українсько-єврейська зустріч: культурні виміри». Тепер він з’явився українською мовою.

Ідея була така, щоб поліпшити взаємини між євреями та слов’янами взагалі, і зокрема, між євреями та українцями. Із тих 25 томів чотири томи присвячені українсько-єврейським проблемам», – розповів про черговий том Вольф Москович.

Вольф Москович зазначає, що після того, як в 2008 році була створена організація «Українсько-єврейська зустріч», з’явилася база для того, щоб ця традиція взаємовідносин продовжувалася.

«І 25-ий том цієї книжки виданий за спонсорством цієї організації Українсько-єврейська зустріч. Взагалі, якщо в мене є якісь інтереси в житті, то вони сфокусовані саме на цій проблематиці європейсько-українських зав’язків. І в цій книзі є різні статті на різні аспекти цієї теми», – додав Вольф Москович.

«Навіть сніг, коли падає, продовжує далі йти…»

Фестиваль Meridian Czernowitz провів конкурс на найкращу молоду поезію України. Відбір відбувався наосліп, організатори відбирали вірші, не знаючи ні імен авторів, ні регіонів, з яких походять ці молоді поети.

Протягом місяця журі в складі письменника, музиканта і громадського активіста Сергія Жадана, письменника і перекладача Андрія Любки та директорки Meridian Czernowitz культуртрегерки Євгенії Лопати відбирали авторів для Міжрегіональної Молодіжної сцени.

Отже, переможцями цього конкурсу стали молоді люди з різних областей – від Донбасу до Закарпаття. Їхні імена: Мирослав Гончарук-Хомин і Корнелія Остапів (Закарпатська область), Валерій Пузік і Дмитро Журавель (Одеська область), Анастасія Соняшник і Денис Киркач (Луганська область), Микита Григоров та Пилип Лавров (Донецька область), Ірина Рехло й Аліна Вавринюк (Чернівецька область), Аліна Стаменова та Вікторія Тимонова (Херсонська область).

Їхні вірші справили справжнє враження на аудиторію. Ми приведемо деякі з них.

Мирослав Гончарук-Хомин, який, окрім того, що пише чудові вірші, є практикуючим стоматологом.

Господи, дай мені жінку, що вміє любити…і трохи п’яну

І нехай вона прокидається пізніше за мене,

Дай мені часу увібрати її сонну невпевненість

І ранню тривогу, допоки вона спить навпроти,

До перших дощів у ванній.

До того, як вона чистить зуби і сплітає волосся.

Господи, дай мені часу любити її ще дитиною

До перших місячних.

І дай терпіння любити її вже дорослою,

І дай мені розуму любити її у заміжжі.

І позбав мене глузду, щоб писати їй вірші,

Коли вони лягатиме в ліжко поруч здалеку у зовсім іншому місті.

Яка різниця, повторюю я собі, яка різниця – із ким вона спить?

Головне, щоби прокидалася пізніше за мене.

Тому, Господи, дай мені жінку, що вміє любити

І більше нічого.

І можеш навіть забрати в мене дві речі першої необхідності –

Секс і стипендію.

На все воля твоя. Щоб я мав до кого молитися, щоб я мав із ким говорити,

Навіть коли ти мене більше не слухатимеш.

Дмитро Журавель, поет і журналіст.

Смерть каже тобі: «Давай, до скорого, друже»

Смерті бояться усі, найбільше бояться байдужі.

Страх вселяється в душу, не має чіткої форми,

Боятися – це стати дитиною, забутою на платформі.

Двері вже зачинилися, потяг вже майже їде,

Ти лишаєшся сам. Сніг здуває зі світу.

Провідники з вагону, п’яний сільський дільничний –

Всім на тебе начхати, життя так працює, зазвичай.

Усе залежить від тебе, навіть, якщо ти проти –

Ти опускаєш руки або прискорюєш кроки.

Боятись – це маєш вихід прогнозувати втрати,

Ти й досі маєш, куди піти і маєш, між чим обирати.

Бо навіть сніг, коли падає, продовжує далі йти,

Бо навіть втративши все, ти ще пам’ятатимеш сни.

І завжди існують двері, котрі не встигають закрити.

І є, через що померти, і є, задля чого жити.

«Только мертвый любит человека, а живой все тянется к ножу…»

В програмі Поетичні читанні Росії брав участь поет Андрій Родіонов. Це один з найвідоміших поетів в РФ, який став популярним в 2000-х роках. Його вірші проникненні ліризмом та трагічністю, він пише про суворі будні людей, які в Росії залишилися на маргінесі.

Також він часто відгукується на актуальні події. Зокрема, він присвятив вірш трагедії збитого проросійськими бойовиками літака Boeing MH17, що впав неподалік від міста Торез Донецької області в липні 2014-го року.

От июля вдруг воскрес Стаханов,

Там, где сбился в городе Торез.

Оглянулся – сто князей, сто ханов

Каждый проявляет интерес.

К сожалению, не к алкоголю,

К Боингу, который грохнул ты.

Из детей, разбросанных по полю

Выросли колючие цветы.

В поле ходит черная гадалка,

Собирает жесткую траву.

Это просто белая горячка

Или происходит наяву?

Дети мертвые протягивают руки

И Стаханов пожинает их.

Как гаванской речи страшной звуки

Страшен шепот лютиков степных.

Он Небесной сотни видит каски,

Мертвые к Стаханову нежны.

Трупы, а из Славянска, Луганска

Обступили, нежности полны.

Эха слов хороших, поминальных

Слышит тут Стаханов Алексей.

Раны алы, как цветы у мальвы

В палисадниках далеких мирных дней.

Из окна московского ночлега

Молча в степь далекую гляжу.

Только мертвый любит человека,

А живой все тянется к ножу.

«Війна перейде в мир, але тепер цей мир повинен бути назавжди…»

Фестиваль Meridian Czernowitz відвідали справжні легенди української та світової літератури – український письменник, перекладач, український діяч Дмитро Павличко та український поет, засновник видання «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович.

«Від думки людини залежить поведінка людини. Від думки народу залежить історія народу. Я на цьому поетичному фестивалі, де присутні німецькомовні поети із Західної Європи та Ізраїлю думаю, і всі наші гості думають, що ми маємо перемогти у цій жахливій кривавій війні, яку нам нав’язала путінська Росія. Ми не мріємо, а віримо в цю перемогу», – так почав свій виступ письменник Дмитро Павличко. І зачитав вірш, який ще не увійшов до жодної збірки поезій, він присвячений гібридній, агресивній російсько-українській війні.

Омела

На тополях і соснах могутнього роду

В придніпровському гаї висить омела.

Виростає і чекає нового приплоду

Паразитка зелена, округла мітла.

Злобні птахи приносять насіння клейчасте,

Що ховається в тріщинах, ранах хори.

То ж терплячі дерева вже мусять пропасти –

Їх зжере омела, їх зламають вітри.

Омела проникає в нутро деревини,

Точить серце її, як піщинка мала.

І нема порятунку від злої зернини,

Що вбиває спроквола, а навік – спроквола.

Відступися від мене, сумна панорамо,

Де тополя вмираюча тихо стоїть.

Мій нещасний народ помирає так само,

Омелу московизни під серцем таїть.

До сосни не прийду, взявши в руки сокиру,

Трутизняних кущів я на ній не уб’ю,

 Але буду я націю виривати з ясиру,

Язика, що винищує мову мою.

Рідна земле моя, тополина й соснова

Омелою обросла, я тобі поясню.

Знай: свобода твоя – то життя твого слова,

Непорочно ясного, наче серце вогню.

В свою чергу і Іван Малкович зачитав вірш 2008 року, присвячений Україні. Проте одразу стає зрозуміло, що це не просто вірш про кохану вітчизну, він є стовідсотково пророчим та далекоглядним…

Люблю тебе впізнавати
На всіх картах світу.
Ловлю твій лет
На глобусах прудкообертальних.

Мила моя вітчизно,
Кумедія моя зворушлива.

Ні пташка, ні звірятко,
Ні ведмедик,
Ні качечка,
Ані гусеня – 
Ведме-гýся.
(Оце ж тобі,
небесний Гансе Християне,
ще одне бридке качатко)

Головою в Європі,
Хвостом до матрьошки
(з вороніжчиною й кубанщиною
була б ти пишногузніша).

Утікаєш, небого, від тої
Всепоглинаючої матрьошки,
Що всіх своїм Кремльом накриває.
Утікаєш… 
Ніяк не втечеш.

Орди матрьощенків
На чужих батарейках
Зачаїлися в тобі.

Обліпили тебе
Й рідні псевдотелесики,
Що чубляться, ниють
І лукаво обіцяють
Пшонця під крильця.
І обскубують.

Але ось я примружуюсь
І ясно бачу,
Як ти розбігаєшся по воді,
Набираєш ротом повітря – 
Твоє відстовбурчене крильце
Готове до польоту.

Розбігаєшся – 
Летиш – співаєш – 
Клекочеш – 
І нас надихаєш – 
І будиш нас серцем
І любиш нас крúльцем

…боюсь за твою ліву лапку.

Надзвичайно теплою була атмосфера в залі, що спонукала до патріотичних пісень та питань до Дмитра Павличка та Івана Малковича. Серед іншого, слухачів цікавила тема перекладів, якими займаються ці два відомі українські діячі.

«Я зараз перекладаю дуже мало, я вважаю, що я своє зробив: я видав 4 томи оригінальної поезії, а 6 томів перекладів. Проте, коли я роблю підсумок своєї творчості, я бачу, що я повинен ці роки чи місяці, що мені залишилися, писати своє. І це буду робити.

Але переклад – дуже потрібна річ. Адже переклад – це є контакт. Контакт мови з мовою, народу з народом. Ми перекладали і будемо перекладати. Але ми в гіршій ситуації сьогодні, тому що в нас не було держави. Нас не перекладали. Тараса Шевченка зараз знають на Заході, але дуже мало. Практично ми на Заході не знані, бо ми були в неволі. Ми стали незалежною державою, але тепер, замість того, щоби зав’язувати культурні контакти з усім світом, на нашій дорозі виступили старші «брати». Вони нас били ще 500 тому, іще Костянтин Острозький розбив кавалерію Івана Грозного на Волині 500 років тому. Ви розумієте, з якого часу йде ця війна? І вона не закінчиться скоро. Вона перейде в мир, але тепер цей мир повинен бути назавжди. Тому я слухаю, що там відбувається в Америці. Ми вже НАТівська країна, і я Петра Порошенко просив про проведення негайного референдуму про вступ України до Нато. І не треба нам, щоб нас записали, нам треба, щоб Путін перестав на кожному кроці називати нас єдиним народом з росіянами, єдиним за вірою, за історією, за мовою. Бо це неправда!», – таку запальну річ вигукнув Дмитро Павличко.

Сергій Жадан представив новий музичний проект та презентував книгу «Інтернат»

На фестивалі Meridian Czernowitz відомий харьковський письменник та поет Сергій Жадан представив свій новий музичний проект Лiнiя Маннергейма разом з Євгеном Турчиновим («Собаки в космосі») та Олегом Кадановим («Оркестр Че»).

Презентація роману «Інтернат» відбулася і передостанній день фестивалю Meridian Czernowitz, і зібрала неймовірну кількість прихильників творчості письменника.

«Інтернат» – новий роман Сергія Жадана про війну на Донбасі, яка постійно нагадує про себе, залишається в наших думках і снах. Про війну, де живуть люди, які мають свої причини залишитися там, які мають своє право думати не так, як всі, які по-своєму говорять про страх, сором та біль так, як про це не скаже ніхто.

…Одного разу, прокинувшись, ти бачиш за вікном вогонь. Ти його не розпалював. Але гасити його доведеться й тобі…